2 грудня 2008 року відбулося чергове, восьме засідання Українського клубу економістів на тему: „Валютно-фінансова ситуація в Україні: навіщо Нацбанк, Президент та Уряд нищать гривню і національний бізнес”.

Захід проходив у приміщенні медіа-холдингу „ОБОЗ.ua”.

Учасники засідання Українського клубу економістів:
Сергій Яременко, екс-заступник голови Національного банку України;
Сергій Єрохін, ректор Національної академії управління, доктор економічних наук, професор;
Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства.


Під час засідання обговорювалися такі питання:
• Хто винен у девальвації гривні?
• Чи повинні П.Порошенко та В.Стельмах піти у відставку?
• Україна – жертва міжнародних валютно-фінансових спекуляцій?
• За яких умов зможе вижити малий та середній національний бізнес?
 

Під час засідання учасники зробили такі заяви:

Сергій Яременко: Не оценив сути произошедших в мире событий, мы не сможем правильно поставить диагноз тому экономическому процессу, который происходит в Украине. И только поле этого можно будет говорить, правильно или неправильно мы поступаем.

Неверная оценка ситуации в мире давала неверную оценку ситуации на Украине на протяжении 2008 года. Я имею право это заявить, потому что 4 ноября прошлого года я написал статью о возможных последствиях и перспективах прихода в экономический блок правительства Пинзеника и такой тандем неизбежно повторит ситуацию 2005 года с позицией Национального банка – опять будет применена абсолютно догматическая, абсолютно вредная для экономики позиция подавления инфляции жесткой монетарной политикой и девальвацией курса.

К сожалению, я не ошибся – так оно и произошло. И на протяжении 2008 года происходило сознательное уничтожение национального производителя, ухудшение условий его кредитования, ухудшение условий работы экспортеров и разбалансирование финансовой системы, ее банковского сектора. Поскольку у нас неразвит финансовый сектор, он в целом на 99% состоит из банковского сектора. Таким образом, та позиция или политика, которая проводилась на протяжении 2008 года, привела к тому, что непосредственно к моменту мирового кризиса за рубежом мы подошли с разболтанной финансовой системой и максимально возможно ослабленной экономикой. Это развивалось на фоне того очевидного факта, что кризис ипотеки разразился еще в 2007 году, и поэтому я указывал на то, что именно отсутствие рефинансирования поставит огромный вопрос перед экономикой и перед банковской системой о том, чем заменить тот внешний ресурс, которым пользовалась наша экономика.

Необходимость рефинансировать банковскую систему была в суммах, составляющих десятки миллионов или сотни миллионов гривен – зимой, весной, летом и т.д. Сейчас, судорожно пытаясь спасти банковскую систему, вливаются без всякого обеспечения суммы, составляющие десятки миллиардов гривен, которые уходят на совершенно иные цели.

Что же произошло в мировой финансовой системе? Произошло примерно то же, что в Украине, только в масштабах мировой экономики. Мы получили 100 миллиардов и жили, припеваючи, и нам казалось, что так будет всегда. А когда мы оказались в кризисе, а на эти деньги мы ничего не создали и ничего производить не умеем, и если не ввозить тех товаров, которые мы ввозили за кредитные деньги, а также от металлургического и химического сектора, т.е. от валютной выручки, то сейчас, если представить, что мы оказались без притока валюты, то вряд ли нам хватит на критическую импортную валюту, которая поступает. Точно так же произошло и в мире: 1971-78 год – это так называемое «ямайское соглашение», при котором Соединенные Штаты отказались от обмена долларов на золото для тех стран, по отношению к которым США имели обязательства. С тех пор национальная валюта Соединенных Штатов взяла девиз «Доллар лучше золота», превратилась в мировую валюту, при этом оставаясь национальной валютой. Это положило начало тому бесконтрольному печатанию денег, который был необходим для обеспечения мировых расчетов, но в то же время это по сути были обязательства одной экономики США.

Этот пузырь должен был лопнуть. И лопнул он на основании того, что включили еще один механизм для возможности эмиссии доллара и приостановления рецессии экономики путем ипотечного строительства и разрешил под эти обязательства выпускать вторичные инструменты, - это привело к тому, что на один выпущенный доллар в финансовой сфере обращалось примерно в 12-15 раз больше. Долго это происходить не могло. Поэтому именно ипотечный кризис, как одна из очень важных подпорок этой пирамиды, была устранена. Таким образом, обвал этой пирамиды был неизбежен.

Допечатать эмиссии долларов на сумму ипотеки практически невозможно по разным причинам. Пирамида развивается только в моменты роста, и только замедление или обвал приводит к неизбежному обвалу этой пирамиды.

Таким образом, жизнь в кредит закончилась и у мировой экономики. Это говорит о том, что мы должны нормально оценить масштабы этой катастрофы. Реальных путей не будет найдено, потому что их пытаются решить теми же монетаристскими подходами, которые, собственно, к этому и привели. Поэтому мы должны говорить о том, чтобы те скромные цифры, которые дают сейчас мировые финансовые структуры, а также всяческие рейтинговые агентства, - боязнь заявить о реальных угрозах, которые существуют для мировой экономики. Я считаю, что этот обвал будет до 20% - а это уже катастрофа. Во-первых, это стагнация и огромная безработица, социальные потрясения. Во-вторых, это страшное обострение борьбы за сбыт продукции, т.е. за внешние рынки. И здесь наша неконкурентная экономика не имеет, по сути, шансов на внешнем рынке. Сейчас появилось много альтернативных сырьевых придатков, которые более конкурентны, чем мы, и уповать на то, что наши традиционные отрасли восстановятся и что-то дадут в тех же масштабах и объемах, не стоит.

Поэтому Украина должна для себя исходить из того, что те средства, которые необходимо направить на устранение рецессии - стабилизационный фонд и другие меры, - должны быть направлены не на пережидание, а на то, чтобы Украина видела, с чем в послекризисный период она выйдет на внешний рынок и вкладывать деньги уже в будущее, а не в поддержание существующих отраслей.


Олег Соскін: Я б хотів звернути вашу увагу на наступне: вересень – більш-менш стабільна ситуація. Тільки макроексперти казали (і ми теж), що є величезна небезпека і треба очікувати серйозної соціально-економічної і фінансової кризи. Але на ринку був спокій. Ви пам’ятаєте, прем’єр-міністр, Президент нас заспокоювали, що все добре, інфляція зупинилась, вона вже нульова, і фактично ми вже можемо говорити про зростання економіки. І раптом у жовтні ринок гривні почав фактично «горіти».

Що сталося за цей період? Віктор Ющенко у інтерв’ю «плюсам» сказав: «все це можна пояснити лише одним: психологічним компонентом». В останні 12-15 місяців на ринок щоденно виходить 350-360 мільйонів доларів попиту, то 19 листопада вийшли з попитом 1,7 мільярдів. Це явно спекулятивна атака, це явно спекулятивний удар.

Питання полягає в тому, звідки з’явився такий обсяг гривні? Долару зрозуміло, звідки, - на ринок України зайшли міжнародні спекулянти, але звідки взялося стільки гривні?

Хочу навести простий приклад: готівкові кошти випущені в обіг. Готівкові кошти: серпень – майже 147 мільярдів гривень. Вересень – 146,2 мільярда гривень – отже, готівкові кошти, які Нацбанк випустив в обіг. Ситуація ще була стабільна. Жовтень – 158 мільярдів гривень. Отже, Нацбанк незрозуміло з яких причин збільшив на 12 мільярдів гривень в готівці гривневий обіг. В зв’язку з чим? Що, в цей період у нас щось покращилось? Що, в нас зросло ВВП? Ні, не зростало. Може, у нас зросло промислове виробництво? Ні. Вже стояли цілі галузі, цілі сектори економіки. За десять місяців від’ємне сальдо по експорту і імпорту товарів і послуг склало 12,3 мільярда гривень. З якого ж дива Національний банк збільшив на 12 мільярдів готівкову масу гривні в цей період? Але це був тільки жовтень.

В той же час, якщо ми подивимось на грошову базу, то в жовтні грошова база зросла менше, ніж на 3 мільярди гривень порівняно із вереснем. А що входить у грошову базу? Сукупність готівкових коштів (вони зросли на 12 мільярдів гривень), кошти обов’язкових резервів (ці кошти таким чином зменшились на величезну суму), кошти на кореспондентських рахунках та інші кошти інших депозитних корпорацій і банків. Отже, в цей час грошова база за рахунок коштів резервів банків, а також депозитів корпорацій суттєво зменшилась. Таким чином, відбувалося два негативних процесу: в жовтні Національний банк на 12 мільярдів наростив готівку. З другого боку, зменшилися резерви комерційних банків на кореспондентських рахунках Нацбанку. І ця тенденція продовжилась в листопаді – в листопаді місяці Національний банк на 7 мільярдів купив у уряду так званих облігацій внутрішньої державної позики. Це що, не емісія? Це вони так стабілізаційний фонд сформували. Хто дав їм право формувати за рахунок емісійних грошей стабілізаційний фонд?

Скажіть, чому Тимошенко дала 16 жовтня позику у 4,4 мільярди гривень Пенсійному фонду. У зв’язку з чим? Що це за позика? Під які відсотки? Ми казали, що Пенсійний фонд – банкрут. Вони кажуть: «Ні! Щоб профінансувати розриви в залишках». Які розриви в залишках? Це звичайна оборудка для того, щоб здійснити конвертацію. І таких оборудок дуже багато.

На сьогоднішній день Національний банк надав величезні гроші уряду, і ці гроші перевищують 4 мільярди гривень. Тоді виникає питання: під який відсоток видає Національний банк ці гроші? Під свою резервну ставку, яка була 10%, а з квітня 12%? Але сьогодні кредит ви менше, ніж під 30%, не візьмете. Національний банк, з одного боку, продав свої долари – він втратив 9 мільярдів золотовалютних запасів, він втратив перший транш Міжнародного валютного фонду – 4,5 мільярда доларів. Наш зовнішній борг збільшився вже до 20 мільярдів доларів. Немиря нас «облагодетельствовал» - ми тепер візьмемо 500 мільйонів доларів у Світового банку. Це теж зовнішній борг, який треба буде віддавати.

Таким чином, ми можемо говорити про те, що здійснюється злочинна, безграмотна політика на рівні уряду, на рівні Національного банку. Коли вони здійснюють емісію і завдають удар по нашим українським громадянам. Отже, НБУ однією рукою продає долар, а іншою рукою збільшує грошову масу в обігу. Чому сума грошей у порівнянні з минулим роком збільшилась на 20% за цей же період? Якщо економіка впала, якщо експорт впав, експортний надходжень немає, поточний рахунок платіжного балансу мінусовий. Звідки гроші беруться?

Тому ми можемо говорити, що Національний банк сьогодні фактично здійснює свідому емісію гривні. І винен в цьому безпосередньо Стельмах і Порошенко. Не може бути такого, щоб бізнесмени входили у Наглядову раду. Туди повинні входити тільки фінансові експерти, професори, макроекономісти. І не може Національний банк обслуговувати інтереси фінансово-корпоративних груп. І не може Президент давати накази голові Національного банку. Тому сьогодні головний спекулянт, який здійснює девальвацію гривні в листопаді – це Національний банк України і його керівництво. І вони повинні з цим розбиратись.


Сергій Єрохін: Алан Грінспен, який очолював Федеральну резервну систему США сказав, що він не знає, чому виникла світова фінансова криза. Це експерт номер один, на якого працюють десятки, сотні, тисячі фахівців. Тому я теж можу сказати, що я не знаю, чому в Америці виникла криза.

Ми – дуже маленька частинка світової економіки, одна тисячна світового ВВП. За радянських часів у 1990 році Україна була 2%, тоді вона щось важила у світових економічних потоках. Зараз місце України дуже мале і непомітне на світовій економічній мапі. Це певний економічний транзитивний хутір, на якому ми живемо.

Це нормально, нічого страшного нема. 60% економіки, яка працює на експорт, робить нас вразливими для всіх. Якщо ми бачимо, що Європа, Америка, навіть наші західні сусіди легше переживають – у нас може бути «нежить», то в нас вже серйозна «застуда», «грип» і, може, навіть, «запалення легенів».

Протягом 12 років існування гривні, середній темп інфляції – 15%. Всі уряди, вся економічна політика плюс останніми роками помітне перевищення витрат над доходами державного бюджету – бюджетний дефіцит. Тобто така довгострокова інфляційно-бюджетна нераціональна політика накопичувала передчуття кризи.

2008 рік – це рік найвищого в Україні за всю її історію врожаю. По всіх товарних групах ціни на продовольчі товари в Україні зростали швидше, ніж у нашого східного сусіда – Російської Федерації. Це взагалі дивно. Хліб – на 23%, м'ясо і м’ясопродукти – на 34% (в Росії – на 19%).

Ще на початку року ми тут в Клубі економістів криком кричали: шановні! Ми виходимо на річну інфляцію 20-25% при тому, що у бюджеті було декларовано 9,8%. Я думаю, до кінця року ми матимемо більше 20% у річному вимірі.

Виходить так, що ті заходи, перші, які наш парламент спромігся прийняти як антикризовий закон, дійсно давно напрошувалися. Це бездефіцитний бюджет і вгамування інфляції. Я навіть студентам кажу: країною легше керувати, ніж керувати родиною: треба контролювати три-чотири певних макроекономічних показників. І ти маєш тисячі, десятки тисяч людей за бюджетні кошти – науковців, аналітиків, спецслужб, які повинні прораховувати різні варіанти і давати певні пропозиції.

Перше, з чого почав Міжнародний валютний фонд – вчити нас, як нерозумних дітей – не треба інфляції, не треба дефіциту бюджету. Це фундамент антикризових заходів.

Я уважно прочитав кандидатську дисертацію Віктора Ющенка, яка була присвячена питанням формування попиту і пропозиції на гроші, і повинен сказати, що це дуже добра, ґрунтовна робота. Віктор Андрійович дійсно дуже добре розбирається у цій проблематиці, і це засвідчує те, що вона була написана десять років тому.

Я дуже уважно також прочитав кандидатську дисертацію Юлії Тимошенко, яка була присвячена теж проблематиці оптимізації податкової системи в нашій країні. Це є нормальні, відомі речі, як повинна функціонувати ринкова економіка і що повинна робити держава на етапі зростання, на етапі депресії, на етапі кризи. Ми бачимо, що на Заході ці рекомендації спрацьовують. В єврозоні інфляція 2%, в Лондоні ціни знижуються – розпродаж іде. В Америці ціна на бензин знизилася в чотири рази. Оце еластичність економіки.

Для того, щоб працювати в українській економіці, не треба читати західні підручники. Тому що там так, як працює нормативна економіка – там немає домовленостей, там немає хабарів, там немає корупції, там немає кланів, там немає зрощеності влади та бізнесу.

Що б я вписав у ці антикризові заходи? І чому ЄС так жметься, коли каже: зачекайте, ви реформи не проводите… Нам легше врахувати, яким чином нам використати 16 мільярдів доларів з Стабілізаційного фонду, ніж вимагати від голови районної адміністрації будь-якого сільського району, щоб він оприлюднив декларацію не тільки про доходи, а й про витрати своїх найближчих родичів. Все треба шукати в механізмі власності.

Та модель олігархічно-кланового капіталізму збудована у нас. Недарма Віктор Ющенко каже, що ми можемо перерахувати котів і собак, але не можемо перерахувати гектари землі – власність втяглася. І нам потрібна інституціональна антибюрократична революція в широкому розумінні, перебудова для того, щоб ми вийшли з кризи. І якщо правлячий клас задекларує це і продемонструє себе, свої доходи і розходи, щоб ми довіряли тим людям, яким довірено вихід нашої країни із кризи. 


Підсумкову статтю ОБОЗа "Нацбанк – главный спекулянт, девальвирующий гривню" читай тут


Із запитаннями та відповідями, озвученими під час засідання, можна ознайомитися на сторінці сайту «Обозреватель»: http://conf.oboz.ua/Conference/820.aspx

 

Стенографiя оnline-відео-конференції на тему євроатлантичної інтеграції України:

Україна не стане членом ЄС, допоки не стане членом НАТО?

Це слушна думка. Усі посткомуністичні країни спочатку набували членство в НАТО, а потім в ЄС. Вступити у НАТО – це як отримати атестат про середню освіту, а вступити до ЄС - отримати диплом про вищу освіту.

Быть может переименовать этот блок? На слово НАТО в украинцев жуткая аллергия и рвотный рефлекс.

Абревіатура НАТО залишилась нам із часів радянської комуністичної імперії. А мені краще подобається назва, яка із англійської перекладається як Північно-Атлантичний альянс. А щоб не було "рвотного рефлексу й алергії" - потрібно пити ліки. Тут правильно сказали, що у нього „рвотний” рефлекс на НАТО. У всіх прихвоснів московських такий рефлекс. Тому ми на вірному шляху. Вступити до НАТО конче необхідно ще за президентства Ющенка і без ніяких референдумів. Я впевнений, що так і буде, як каже шановний учасник конференції. Ми можемо отримати ПДЧ, фактично стати членом-кандидатом до НАТО вже у грудні. На мою думку, цьому процесу заважає Німеччина, тому що частина німецької влади налаштована на підтримку московської позиції проти вступу України до НАТО. Але я впевнений, що у грудні 2008 року Україна отримає ПДЧ. Насправді, для вступу за Конституцією України не потрібен референдум.

 

Як Ви можете так казати? Усі політичні сили виступають ЗА референдум, а Ви - ПРОТИ? Просто боїтеся, що більшість українців - проти НАТО...

Сьогодні Північно-Атлантичний альянс налічує 28 членів. А референдум стосовно входження у НАТО проводився тільки у Словенії і в Угорщині. І тільки тому, що в Конституціях цих країн було прямо записано, що це потрібно робити. Референдум щодо вступу в НАТО проводився у Словаччині, але він провалився - прийшло менше 50% населення, яке мало право глосу. Наступного разу рішення було прийнято вищим законодавчим органом без референдуму. Референдум також проводила Іспанія на предмет виходу із блоку. Рішення цього референдуму - Іспанія залишилася в НАТО. Конституція України передбачає проводження референдуму, якщо ми входимо у таку Міжнародну організацію, яка передбачає частину передачі суверенітету цій організації. НАТО - не передбачає втрати Україною частини свого суверенітету. Усі рішення в НАТО приймаються консенсусом. Розмови про референдум ведуть ті представники владної політичної еліти в Україні, які не мають відповідної політичної волі і не можуть взяти на себе відповідальність. Тому референдум - не потрібний.

 

Як може бути Нестуля (ректор Полтавського університету споживчої кооперації України Олексій Нестуля – ред.) провідником НАТО на Полтавщині, коли він фальшував вибори у 2004 році для Януковича? Це - агент Кремля. Запитайте студентів університету кооперації - чи вони за НАТО? Декілька зі ста. Це і є робота Нестулі та його помічників. В університеті - активна пропаганда проти НАТО.

Ми працюємо з університетом і з Паном Нестулею вже п’ять років. Результатом нашої спільної роботи стало створення цього центру і його відкриття сьогодні. Ми створили вже 10 таких центрів в Україні. Вважаю, що це є один із найкращих.

 

Ось принц Гаррі воював у складі натовського контингенту в Іраку. Якщо Україна (не дивлячись на те, що більше 70% населення проти вступу до НАТО) таки вступить до цієї організації, то чи підуть до лав натовської армії Андрій та Тарасик Ющенко, а також інші "наслєдні принци". Чи це тільки для "черні", мовляв, що з вами станеться?

Ситуація в Україні така, що у нас немає родової аристократії, а владна еліта стала - "із грязі в князі". Досвід Павла Лазаренка і багатьох інших олігархів, свідчить, що стан олігарха - це дуже тимчасове явище. Тому не треба перейматися тим, хто сьогодні "наслєдний принц", а хто - ні. Тим паче, що армія в Україні стане професійною і контрактною. Я впевнений у тому, що політики, які знаходяться сьогодні при владі, будуть відповідати за свої слова і вчинки.

 

Полтава - 10-те місце, де відкрили Центр євроінтеграції. Що це дає і звідки фінансування для популяризації Північно-Атлантичного альянсу в області?

Центр буде займатись просвітницькою, науковою, інформаційною діяльністю. Він буде мати свої філіали у всіх районних центрах області і у всіх районних містах області - це гімназії, школи, ліцеї. Буде викладатись курс євроатлантичної інтеграції у школах і університетах. Фінансування є комбінованим.

 

Що наші політикани туди хочуть, це ще зрозуміло: армію вже майже знищили, розграбували, технологічно ми суттєво відстали, патріотизм в армії рівний нулю. Тепер проснулись - самі себе захистити не в змозі, то захищайте нас. А навіщо ми потрібні їм, що їм від нас, злодійкуватих, безвідповідальних, брехливих, наскрізь корумпованих хабарників потрібно? Напевно, у них власних проблем не вистачає, щоб куплятись на такий багаж. Прошу Вас відповісти.

Зараз наступила доба геополітичної та геоекономічної конкуренції на рівні різних цивілізацій. Так сталося, що Україна лежить на межі двох цивілізацій - Євроатлантичної та Євразійської. Настав час, коли нам потрібно визначитись, до якої цивілізації ми належимо. Бо інакше, ми перетворимося на сіру зону. Об’єктивно, Україна належить до Євроатлантичної цивілізації, інструментами якої є НАТО та ЄС. Отже, щоб стати повноцінним членом цієї системи, нам потрібно набути членства у цих організаціях. Це і буде становлення України як Євроатлантичної держави.

 

Чи згодні Ви з думкою, що більшість громадських організацій, які займаються питаннями інформування населення щодо НАТО, ставляться до цього формально, маючи, напевно, інший інтерес. Заходи проводяться переважно в обласних центрах за участі невеликої групи людей, які або вже є фахівцями з даного питання, або беруть участь не із власної волі?

Час поверхневої інформаційної роботи із питань євроатлантичної інтеграції минув. На мою думку, зараз треба переходити до складної, копіткої, рутинної праці. Проблематика євроатлантичної інтеграції - це не політичні гасла, популістські заяви чи використання бігбордів. Це складна робота. Євроатлантична інтеграція - це наука, це система дефініцій. І, щоб її освоїти, потрібно багато працювати. Тому треба викладання у школі й у ВНЗ.

 

У разі вступу до НАТО, що чекає на наш військово-промисловий комплекс, чи не розвалиться він? Чи буде заборона на торгівлю зброєю? Чи введуть квоти на торгівлю і чи будуть „рекомендувати” кому саме продавати, а кому ні?

Як відомо, у 2007 році Україна вперше випала із десятки лідерів світових експортерів зброї. Це наслідок нашого технічного і технологічного відставання. Вступ до НАТО дасть можливість українському ВПК отримати інвестиції та технології від провідних, найбільш розвинутих країн світу, які є членами цієї організації. Отже, відбудеться модернізація українського військово-промислового комплексу і підвищення його конкурентноздатності, а отже, й відновлення позицій України на світовому ринку зброї.

 

Скажите, зачем нам вступать в то, что рассыпается? Поясню: например, Евросоюз на грани краха, страны не хотят вводить евро. Украине для того, чтоб выполнить "евротребования", надо несколько десятков лет, но неизвестно что будет с этими объединениями.

Як відомо, розпались і розсипались СРСР, Варшавський договір і Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Це сталось наприкінці 90-х років минулого століття. Останні майже вже 20 років, весь час посилюються, зміцнюються і розширюються НАТО та ЄС. Сьогодні в НАТО 28 країн, і це наймогутніша і найпотужніша світова система безпеки, яка є гарантом миру на Землі. ЄС сьогодні налічує 27 країн, в яких проживає 500 млн. осіб. Валовий внутрішній продукт Європейського союзу в 2007 році перевищив ВВП США. Зона використання євро постійно розширюється. Наприклад, із 1-го січня 2009 року до зони євро приєднається Словаччина - прикордонний сусід України. Найближчим часом цю валюту хочуть увести у себе також балтійські країни. Отже, НАТО та ЄС – це найпотужніші світові системи.

 

Олег Игоревич, развейте миф: Украина может стать членом ЕС и без членства в НАТО. Большинство украинцев за вступление в ЕС, но против НАТО. Зачем же портить отношения с соседом - РФ планом ПДЧ?

Ми вже говорили, що вступ до НАТО - передумова вступу до Європейського союзу. Члени НАТО - це країни із усталеним демократичним устроєм, верховенством права та соціально орієнтованою економікою, це країни, де побудовано модель народного капіталізму. Основною соціальною силою у цих країнах є середній клас, який складає від двох третин до 85% від усього населення. А рушійною силою у цих країнах є національна дрібна та середня буржуазія. Вступ України до НАТО дасть можливість нам розпочати формування такої моделі і зламати діючу сьогодні двохполюсну кланово-корпоративну модель, за якою на одному полюсі - 5% багатих "жирних котів", а на другому - 66% людей, які ведуть жебрацький спосіб життя.

 

Кажуть, що членство в НАТО потрібне лише деяким політикам, а народу від того немає жодного інтересу?

Кожен громадянин нашої держави хоче жити у безпечній країні, де йому гарантують можливість гідного життя та відповідних умов праці, свободу слова та можливість зреалізувати свій талант. Саме це і забезпечує Північно-Атлантичний альянс громадянам країн, які входять до його складу. Україна повинна якомога швидше до них приєднатись.

 

Перелічить конкретно, будь ласка, які кроки треба зробити  Україні для вступу в НАТО і ЄС?

Ми пройшли вже дуже великий шлях до інтеграції в НАТО. Зараз ми знаходимось на фазі інтенсифікованого діалогу. Щороку, починаючи із 2003 року, Україна виконує цільовий план із НАТО. Сьогодні не існує об’єктивний перепон для набуття нами членства у НАТО. Треба зробити єдиний крок - досягти єдності у правлячій політичній еліті. Щоб набути членства в ЄС необхідно здійснити глибокі й якісні реформи, і негайно: реформу місцевого самоврядування, податкову, пенсійну, реформу освіти та охорони здоров’я.

 

НАТО та слов'яни: чи означатиме зраду "слов’янського братерства" вступ України до Організації Північно-Атлантичного договору (НАТО)?

На сьогодні членами НАТО є такі слов’янські країни, як Польща, Словаччина, Словенія, Болгарія та інші. Як відомо, дуже багато слов’ян проживає у балтійських країнах, у Німеччині, Угорщині, Італії, Іспанії, Португалії. Отже, НАТО, за великим рахунком, уже є безпековою організацією слов’ян. Вступ України призведе до того, що слов’яни можуть стати більшістю у цій організації. Це буде добре.

 

Чи згодні Ви, що сьогоднішня система інформування населення щодо НАТО неефективна, не приносить людям знання, ефект її трохи більше нуля? Відсутні короткі інформативні відео ролики, інформаційні стенди у містах масового скупчення людей, школах і т.п. Маємо один фільм про НАТО (взагалі непоганий), який демонструється на "Першому" та ТРК "Київ", рейтинги яких також близькі до нуля... Які Ви бачите, ефективні форми інформування населення на цю тему?

Створення регіональних центрів євроатлантичної інтеграції, на нашу думку, буде одним із найбільш ефективних інструментів стосовно просвітницької роботи серед населення України. Дуже важливим також було б для посилення інформаційної роботи серед населення присутність натовської тематики в її об’єктивному висвітленні на провідних загальнонаціональних каналах. На жаль, усі вони належать правлячим сьогодні клановим фінансовим групам, яким не вигідно давати об’єктивну інформацію українському народові стосовно НАТО. Може настав час здійснити націоналізацію цих каналів і забрати їх із рук олігархів!

 

Нейтралітет для України - значно ефективніший засіб уникнення конфліктів, гарантування суверенітету та територіальної цілісності, аніж членство у НАТО?

В Україні серед певних верств населення панує хибна думка, до наша держава може бути нейтральною і позаблоковою. Нейтральний статус будь-якій країні дають інші держави: її сусіди та найбільш потужні держави світу. Вони повинні мати величезну зацікавленість у тому, щоб надати якійсь країні статус нейтральної. Як відомо, країнам Балтії, які були нейтральними, перед Другою світовою війною цей статус не допоміг - вони були загарбані СРСР. На сьогоднішній день нейтральною залишилась тільки Швейцарія, яка має надзвичайно потужну та ефективну армію - кожен дорослий чоловік Швейцарії має зброю, яку зберігає удома і в будь-який момент готовий стати на захист своєї країни. Кілька разів на рік чоловіки проходять відповідний військовий вишкіл. На підтримання своєї боєздатності Швейцарія витрачає до 8% свого річного ВВП. Це дуже важливо для будь-якої країни. Наприклад, Швеція, яка витрачає до 4% ВВП на оборону, уже не може витримати такого тягара і почала національну дискусію щодо вступу країни в НАТО. Така ж дискусія розгортається нейтральній Фінляндії. Франція прийняла рішення повернутись, починаючи із 2009 року, у військову організацію НАТО. Отже, статус нейтральної для України неможливий і непотрібний. Розмови на цю тему лише відволікають людей від реального бачення потреб України. А потреба тільки одна - якомога швидше отримати членство в НАТО.

 

Про яке НАТО можна взагалі байки співати, коли ми за корупційним рейтингом вже досягли 136 місця зі 184 конкурсантів? Судячи із тенденцій, за останні три роки катастрофічно сповзаємо вниз. Зі свободою слова ми теж добре відзначились. Поясніть, про яке НАТО ми взагалі можемо мріяти з такими "геройськими" показниками?

Із такими проблемами стикались не тільки ми. Корупція та відсутність свободи слова були характерні для всіх посткомуністичних країн. Саме вступ до НАТО і дозволив таким державам як Румунія, Албанія, країни Балтії, Угорщина та іншим впоратись із цими загрозами національній безпеці. Чим швидше ми рухаємось в НАТО, тим швидше ми подолаємо ці брудні речі.

 

Кажуть, що в НАТО малі та середні країни не мають впливу на прийняття рішень і змушені "плясати під дудку" великих держав?

Це не відповідає дійсності, оскільки всі питання в НАТО приймаються консенсусом. Наприклад, на Бухарестському саміті у квітні 2008-го року Греція витупила проти вступу Македонії і позитивне рішення по Македонії не було прийнято. Як відомо, ціла низка країни НАТО не підтримала війну США в Іраку, в тому числі серед них були і невеликі країни. Рішення про вступ у війну проти Іраку не було прийнято. Сполученим Штатам довелося формувати окрему коаліцію. Саме НАТО і дає таким країнам як Ісландія, Люксембург чи Литва захищати свій суверенітет. Ісландія взагалі не має свої армії.

 

Після розпаду СРСР НАТО - непотрібна організація?

Після розпаду СРСР розпалася двохполюсна модель світу, в якій  конкурували дві країни - США та СРСР. Світ переходить до багатоманітності. Конкурувати почали різні цивілізації. Дуже важливо, щоб у цьому „новому” світі із новою геополітичною та геоекономічною конфігурацією була нова світова безпекова система, яка є гарантом дотримання норм Міжнародного права та недопущення силових збройних дій. Саме такою організацією є НАТО.

 

Какое там светит нам НАТО? Международное рейтинговое агентство Fitch ухудшило прогноз Украины со "стабильного" до "негативного". В стране - валютный кризис, отрицательное сальдо счета текущих операций, зависимость от сырья: на природный газ и сталь…

На жаль, наш співрозмовник правий, що стосується фінансово-економічної ситуації в країні. Правий і в тому, що НАТО  тут ні до чого. Фінансово-економічна криза в Україні - це результат бездарних дій Юлії Тимошенко та її Уряду. І ми їй на це неодноразово вказували. Коли ми будемо членами НАТО, подібних урядів в Україні при владі не буде.

 

Ваші прогнози на грудневий саміт? Україну приймуть у ПДЧ?

Наш інститут та Громадської Ліги Україна - НАТО, до якої входить 80 організацій, роблять усе можливе, щоб України отримала ПДЧ. Я думаю, що ми маємо добрі шанси на це.

 

Яка соціологія зі ставлення до НАТО на Полтавщині?

За НАТО до третини, тих, що не визначилися і проти - дві третини. Більш точно ми зможемо сказати, коли спільно з керівництвом області здійснимо опитування за методикою розробленою Інститутом Трансформації суспільства і провідними соціологічними факультетами України та міжнародними центрами.

Точка зору

Сьогодні як представники політичного бомонду, так і експерти, ЗМІ, рядові громадяни України переймаються можливим розвитком подій у парламенті. Чи вдасться політикам створити нову коаліцію, чи Верховна Рада знову буде розпущена і вже у грудні цього року нас чекатимуть чергові позачергові вибори до парламенту. Висуваються різні прогнози виходу із вересневої парламентсько-урядової кризи. Спробую викласти власний погляд на можливий розв’язок політичної інтриги.

Найбільш примарним видається варіант відновлення коаліції між Блоком Юлії Тимошенко та Блоком „Наша Україна – Народна самооборона”. Враховуючи нинішній, досить високий ступінь антагонізму в стосунках між Президентом та Прем’єром, жоден із „непримиримих” союзників навряд чи захоче повернутись до старого формату коаліції демократичних сил.

 Практично нереальним та неперспективним виглядає і другий варіант формування коаліції – за участю БЮТ, НУНС та Блоку Володимира Литвина. Не є таємницею, що ціною приєднання литвинівців до коаліції може бути лише посада спікера для їхнього лідера. Але ні для Тимошенко, ні для Ющенка немає жодного сенсу власноруч розкручувати Литвина перед президентськими виборами як ще одну можливу кандидатуру на посаду керманича держави. І взагалі, чи логічним є об’єднання демократів із основним фігурантом викривальних записів майора Мельниченка?

Третій варіант створення коаліції – у складі БЮТ і Партії регіонів – також є малоймовірним, бо це два системних противника. Через свої колосальні амбіції вони не в змозі поділити посади ні на фінансовому, ні на політичному рівнях так, щоб це влаштовувало як лідерів цих політичних сил, так і представників їх фінансово-корпоративних груп. Тож такий формат коаліції, на мій погляд, можна розглядати, скоріше, як теоретично можливий.

Існує і четвертий варіант коаліції: Партія регіонів +  Блок Литвина + КПУ. Якщо вони об’єднають свої мандати, то вийде цифра 223, чого, як відомо, замало для утворення більшості в парламенті. Однак у разі домовленості між Рінатом Ахметовим, Віктором Ющенком і Віктором Балогою, група останнього зможе, не виходячи із фракції НУНС, голосувати за всі рішення щодо формування такої коаліції, а після її утворення – брати участь у прийнятті необхідних політичних та соціально-економічних законів. Такий формат коаліції міг би бути досить дієвим і дав би можливість усім політичним силам перепочити і не кидати Україну у вир виборчої кампанії перед новорічними й різдвяними святами. Подібний розвиток подій, на мій погляд, влаштовує всі політичні та фінансово-корпоративні групи України.

У разі створення такої коаліції, вірогідною є домовленість її учасників про проведення дострокових парламентських виборів, однак не пізніше червня 2009 року. Цей варіант дозволить тимчасово вирішити певні протиріччя в українському політикумі та надасть можливість усім фінансово-корпоративним групам загальнонаціонального і  регіонального масштабу об’єднати зусилля проти свого головного конкурента − групи Юлії Тимошенко та її особисто. Відомо, що сьогодні найбільша кількість мільярдерів зосереджена саме навколо лідера БЮТ. Очевидно, Юлія Володимирівна усвідомлює, що втрата прем’єрського крісла загрожує і втратою підтримки мільярдерів-бютівців. Саме тому вона так жорстоко б’ється за збереження для себе посади керівника Уряду.

Якщо ж парламентську коаліцію взагалі не вдасться створити за жодним із окреслених форматів, будуть проголошені дострокові вибори до Верховної Ради. Такий варіант розв’язку політичної кризи вважаю величезним випробовування для України. Адже основні політичні сили наразі не бажають вносити зміни до виборчого законодавства, які б дозволяли провести вибори до ВРУ і місцевих рад за відкритими списками. І це зрозуміло, бо система виборів за відкритими списками цілковито змінила б політичний ландшафт в Україні, а відповідно і конфігурацію всіх загальноукраїнських і регіональних фінансово-корпоративних груп. Але ніхто з них не хоче позбутися влади. Тому про відкриті списки сьогодні говорять лише деякі політологи, а політики здебільшого замовчують цю тему. Прикро також, що ні країни ЄС, ні США – наші стратегічні партнери – не звертають увагу лідерів провідних українських партій на необхідність приведення виборчого законодавства до демократичних норм. не здійснюють тиск на лідерів провідних вітчизняних партій, щоб вони здійснили таку політичну трансформацію в Україні.

У разі ж проведення дочасних парламентських виборів (імовірно, у грудні ц.р.) за старою моделлю, головними силами, які пройдуть у Верховну Раду, безумовно, будуть БЮТ і Партія регіонів. Окрім них, шанси подолати трьохвідсотковий бар’єр мають КПУ, Наша Україна, Єдиний Центр та Блок Литвина. Інших партій, як видається, в парламенті представлено не буде.

За таких умов залишається в силі система купівлі місць у виборчих партійних списках. Можна передбачити, що місце депутата Верховної Ради істотно подорожчає і коштуватиме $20–30 млн. А це, своєю чергою, породить чималі проблеми для України, адже депутати, котрі заплатили за проходження до ВРУ, намагатимуться повернути вкладені „інвестиції” з відсотками. Тож український парламент може перетворитися на потужну корупційну машину, яка буде зайнята лише відбиванням грошей, запускаючи руку в Держбюджет та формуючи штучні монополії.

Далеко за прикладом ходити не потрібно – така модель вже діє в Київраді. Столичні депутати, незалежно від партійної приналежності, поспіхом повертають собі витрачені на вибори кошти. Як наслідок, маємо тотальне пограбування Києва, яке кожного дня збільшується в геометричній прогресії. Без сумніву, аналогічні схеми працюватимуть і у Верховній Раді.

Отже, підіб’ємо підсумки. Сьогодні можливі два реальні, хоч і обидва погані для України, варіанти виходу з політичної кризи. Найкращим із них, на мій погляд, є формування так званої регіоно-литвиновсько-комуністичної умовної більшості та уникнення тим самим дочасним виборів. Впровадження такого сценарію дозволяє українському народу більш-менш спокійно пережити зиму. А всім політичним силам, і насамперед правим, використати цей час для розвалу Блоку Юлії Тимошенко як найбільшої загрози українській державності. І підготуватись таким чином до нових політичних змагань.

Олег Соскін: Час затягувати паски

Інфляція, дефляція… Останнім часом ми чуємо ці слова все частіше. То що ж насправді відбувається із вітчизняною економікою? «Обозреватель» попросив відповісти на це запитання директора Інституту трансформації суспільства, професора, завідувача кафедри міжнародної економіки та підприємництва Національної академії управління Олега Соскіна.   

Експерт оцінив ситуацію на валютно-грошовому ринку країни, як «достатньо стабільну». За його словами, не останню роль в цьому відіграли незалежні економічні експерти, в тому числі Український клуб економістів, що регулярно проводить свої засідання на «Обозревателе». Однак ця стабільність досить відносна. Зокрема, на останньому засіданні Українського клубу економістів «голова радників Нацбанку Валерій Литвицький сказав, що за перше півріччя оптова інфляція склала 30% у річному вимірі. Це дуже багато. Якщо брати річний вимір нинішньої інфляції – кінець серпня 2008 - кінець серпня 2007 року – споживча інфляція теж перевищує 30%. Отже, ще не відбулось зупинення інфляції в річному вимірі», - стверджує експерт.  

Інфляцію на рівні 15% за вісім місяців 2008 року Олег Соскін також вважає великою, тим більше, зважаючи на те, що «уряд декларував у 2008 році інфляцію 9,6%». «На 2009 рік Тимошенко заявила, що буде 9,5% річних, але і рік тому вона заявляла, що буде 9,6%. Ми бачимо, що їй не вдалось це зробити. Чи вдасться в наступному році?» - ставить експерт риторичне запитання.    

Нацбанк і уряд: хто більше дбає про зміцнення гривні?  

«Монетарна політика має дві складові: монетарна політика, яку проводить Нацбанк, що слідкує за стабільністю національної валюти. З іншого боку, за монетарну політику відповідає уряд – балансом між доходною і видатковою частинами Бюджету, він відповідає за витрати», - пояснив експерт.  

Національний банк України останні 2-3 місяці, за словами Олега Соскіна, діяв адекватно ситуації: він виходив на біржу і викуповував зайву вільноконвертовану валюту. «Таким чином, він викидав на ринок гривню. Потім він цю гривню стерилізував через депозити для банків, через відповідні резервні вимоги, через різні інші інструменти». «Національний банк наприкінці першого кварталу 2008 року реально зміцнив курс гривні до долара. Він намагався дуже обережно і м’яко тримати стабільний курс гривні», - розповів експерт.  

В свою чергу, уряд у цей час не проводив жорсткої монетарної політики. Більше того, на думку експерта, існує небезпека нових соціальних виплат, які є вкрай негативним фактором для національної економіки. «На рахунках Казначейства нагромадились гроші від збору різних податків, митних платежів і т.ін. Що зробив уряд з цими грошима? Він їх тримає, а потім залпово викидає на соціальні програми. В результаті на ринку з’являється велика кількість гривні, яка одразу тисне на валютний курс. На ринку ціни одразу піднімаються. Ціни піднялися – є інфляція», - пояснив небезпечний механізм Олег Соскін.  

«Тимошенко хоче стати президентом України, - нагадує Олег Соскін. - Щоб стати Президентом України, їй треба розширювати своє електоральне поле. Щоб розширити електоральне поле, людям треба давати соціальні подачки». На думку експерта, практику роздачі грошей із Державного бюджету треба терміново припинити, адже «держава сьогодні, по суті, є боржником і банкрутом. Державний борг у нас перевищує 95 мільярдів гривень. Це 10% від валового внутрішнього продукту. Це достатньо велика сума. Куди ще роздавати ці гроші?»  

«Сьогодні уряд здійснює дуже слабку, невиважену, неефективну, хибну монетарну політику, - констатує експерт. - На жаль, на 2009 рік уряд заклав такі ж принципи хибної політики. Дефіцит Державного бюджету запланований у розмірі 17,5 мільярдів гривень». «Як вони його будуть закривати? – запитує експерт. - Від ресурсів, які вони думають, що отримають від приватизації? А як вони їх отримають? Вони ж провалили в цьому році приватизацію. Чому вони не провалять у наступному?» «Якщо, не дай Боже, Верховна Рада разом з урядом знов здійснить популістські виплати, то інфляція може сягнути 25% річних по 2008 року», - попереджує експерт. Натомість, «якщо не буде хибних популістських кроків з боку уряду, курс гривні залишиться на тому рівні, на якому він є сьогодні – 4,80-4,85 грн/дол».  

«Може, замість того, щоб займатися популістськими програмами, дестабілізувати ринок і національну валюту, нагромаджені гроші вкласти у міжнародні депозити, під цінні папери інших країн і отримати від цього відповідні дивіденди, щоб потім мати гроші, якими треба розраховуватись у 2009 році», - порадив Олег Соскін припинити політику проїдання грошей.  

На жаль, уряд не дбає і про експортну позицію України. «Він не підтримує національного виробника, - стверджує Олег Соскін, - який міг би виробляти продукцію, якою можна було б витіснити імпортну продукцію». Також уряд не проводить політику по заміщенню імпорту харчової галузі. «Ми не посилюємо свій експортний сектор переробної промисловості, інноваційних галузей – це означає, що ми залишаємося країною, яка експортує в основному сировину або першу фазу її переробки»  

У ціні на житло мінімум 50% - хабарі  

За словами Олега Соскіна, ринок житла в Україні зупинився. Експерт пов’язує це з тим, що «припинились спекулятивні операції – ринок житла тепер не є джерелом заробітку спекулятивного прибутку». «Тому у нас є шанси, що він, нарешті, прийме здорову форму функціонування і перетвориться на ринок, який задовольнятиме потреби людей у житлі, а не буде ринком, де спекулятивні елементи суспільства заробляють надзвичайно великі прибутки».   

На запитання, чи може зменшитись ціна на житло? – експерт відповідає: може. «Для цього треба посилити курс національної валюти. Стабільний курс національної валюти, бездефіцитний Державний бюджет, розвиток малого національного бізнесу і експортного сектору економіки призведуть до того, що ціна іпотечного кредиту у гривні зменшиться до 10% річних. Відповідно, впаде ціна на житло».  

«У ціні на житло мінімум 50% - хабарі, - пояснює експерт. - Хабарі за землю, за рішення, за виділення земельної ділянки і за те, щоб отримати усі дозвільні документи». «Якщо ми зробимо систему прозорою, відповідно, ціна на житло трошки нижче середнього рівня не буде перевищувати тисячу доларів за квадратний метр», - розповідає Олег Соскін.  

Окрім того, на його думку, «треба формувати фондовий ринок. Доти, доки будуть діяти закриті акціонерні товариства, фондового ринку в Україні не буде. Доки не буде закону про публічні акціонерні компанії, розвинутого акціонерного ринку в Україні не буде. Немає розвинутого акціонерного ринку – відповідно, немає дешевих кредитних ресурсів і ресурсів, які би дозволяли будувати дешеве житло».   

Час кредитів на купівлю дорогих авто минув  

Олег Соскін не радить сьогодні захоплюватися великими кредитами, «бо девальвації гривні, якщо збережеться нинішнє керівництво Нацбанку, не буде. Отже, ці кредити не будуть здешевленими і їх доведеться реально повертати».  

«Час кредитів на купівлю дорогих авто минув, - попереджає експерт. - Ми повинні перейти від «карнавальної» моделі функціонування економіки до рутинно-накопичувальної економіки. Час бездумних витрат грошей минув. Наступає час економії і збирання грошей всіма верствами населення і економії з боку держави і з боку лідерів фінансово-корпоративних груп».  

«Ми повинні затягувати свої паски і думати про те, яким чином збільшувати накопичення, щоб підняти продуктивність праці», тому що «на сьогоднішній день в нас споживання збільшується на 50% в рік, а економіка в реальному вимірі росте максимум на 6% річних. Це є величезна диспропорція, яка має дуже негативні наслідки для всієї економіки України», - пояснює Олег Соскін.  

Структура власних заощаджень: довіряйте гривні на 40%  

«Треба мати трисекторну систему заощаджень: 35-40% тримати у гривні, 25% - у доларі, все решту – в євро, англійському фунті чи норвезькій кроні», - порадив Олег Соскін. На думку експерта, певне посилення долара відбувається внаслідок здешевлення нафти. «Нафта і долар – як брати-близнюки, тому що основна частина нафтових ринків функціонує в доларі, - пояснює він. - Якщо відбувається подорожчання нафти, відбувається послаблення долара. І навпаки».

Треба мати трисекторну систему заощаджень: 35-40% тримати у гривні, 25% - у доларі, все решту – в євро, англійському фунті чи норвезькій кроні. Є певне посилення долара. Воно відбувається, тому що йде здешевлення нафти. Нафта і долар – як брати-близнюки, тому що основна частина нафтових ринків функціонує в доларі. Якщо відбувається подорожчання нафти, відбувається послаблення долара. І навпаки. Американська економіка на сьогоднішній день ще не пройшла фазу рецесії, але і немає падіння. Вона більш-менш стабільно зараз функціонує. На відміну, на жаль, від загальноєвропейської економіки, де у великої частини членів є високий рівень інфляції і уповільнення зростання економіки. Тому структуру своїх заощаджень треба тримати у такому вигляді.

На кінець серпня інфляція складала до 15%. Чи вдасться цей рівень утримати до кінця року? Або хоча б на рівні 18%? В принципі, може вдатись, але уряд повинен, на мою думку, здійснити секвестр Державного бюджету, він повинен фінансувати тільки захищені статті. Якщо він буде це робити і збирати гроші на депозитному рахунку Казначейства, стерилізувати їх і вкладати ці гроші у цінні депозитні папери інших країн, ми будемо мати інфляцію не вище 18% у 2008 році. Якщо, не дай Боже, Верховна Рада разом з урядом знов здійснить популістські виплати, то інфляція може сягнути 25% річних по 2008 року. Якщо ця політика буде продовжена, ніяких 9,5% у 2009 році не буде – буде те, що сталося у першому кварталі 2008 року, коли ми мали кожного місяця по 3-4% інфляції.

У період з 8 по 10 вересня 2008 року тривав робочий візит делегації міста Нікополь (Україна, Дніпропетровська обл.) до міста Легніца (Польща) з метою вивчення досвіду Легніци у сфері місцевого самоврядування, модернізації комунального господарства та формуванні інноваційно-інвестиційної моделі розвитку міста. 

До складу української делегації входили: Нікопольський міський голова Сергій Старун, радник міського голови Руслан Соловйов, начальник Управління житлово-комунального господарства, депутат Нікопольської міської ради Олексій Алюшин, директор КП «Нікопольтєплоенерго» Сергій Юхимук, заступник директора КП „Управління водопровідно-каналізаційного господарства” Олександр Полуботько, юристконсульт Ірина Величко та директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, який очолював делегацію. 

8 вересня 2008 року члени української делегації ознайомилися із досвідом Легіници зі створення кондомініумів на базі міських комунальних будинків, механізмом формування приватних кондомініумів.  

Відбулася зустріч Олега Соскіна та керівників Нікопольської міської влади з президентом міста Легніца та керівниками департаментів Ради міста. Були обговорені  актуальні питання муніципального розвитку:

• Формування плану стратегічного розвитку міста;
• Система делегування повноважень;
• Співпраця влади та бізнесу на місцевому рівні;
• Формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку територій, створення інноваційно-технологічних парків, бізнес-інкубаторів;
• Розвиток туристичної галузі.

  Цього ж дня українська делегація відвідала Управління комунального та міського господарства Легніци, де ознайомилася з досвідом роботи комунальних підприємств міста.

9 вересня 2008 року члени української делегації побували у Спеціальній економічній зоні Легніци, зустрілися з її правлінням. Цього ж дня вони ознайомилися з роботою підприємства з утилізації відходів.  

У результаті інтенсивної роботи українська та польська сторони визначили основні напрями співробітництва; окреслили можливості обміну депутатами міських рад, фахівцями для ознайомлення з досвідом місцевого самоврядування; викладачами та студентами вищих навчальних закладів, спортивними командами. 

Нікопольський міський голова Сергій Старун запросив керівництво міста Легніца відвідати Нікополь з метою поглиблення співпраці в економічній, бізнесовій, адміністративній сферах та формування спільних проектів. 

У перші дні вересня провідні політичні сили України, що представляють потужні кланово-корпоративні групи (донецьку групу на чолі з Рінатом Ахметовим та групу Юлії Тимошенко),  збурили в суспільстві та політикумі величезну політичну куряву. Виникає запитання: навіщо? Можливо, для того щоб за голосуванням у парламенті приховати щось більш суттєве? Поставимо інше запитання: що може бути важливішим для політичних сил, основою яких є потужний фінансово-корпоративний капітал, ніж отримання надприбутків, особливо, коли вони складають понад 1000 відсотків і їх легко отримати через розкрадання Держбюджету?

 

Якщо ми зайдемо на фінансово-політичну кухню, де варяться кошти Державного бюджету, то побачимо, що у серпні та вересні у країні відбулось збільшення державних витрат на низку заходів. Відомо, що на так зване усунення наслідків повені на Західній Україні виділено понад 4 млрд. грн. додаткових коштів, яких не було заплановано в Державному бюджеті. Підвищені мінімальні пенсії, а це ще понад 1 млрд. грн. На початку вересня Уряд збільшив витрати на заробітну плату працівникам бюджетної сфери майже на 1 млрд. грн., нібито прискоривши тим самим упорядкування тарифної сітки. Нещодавно Верховною Радою був прийнятий новий закон про пільги для шахтарів, який уже до кінця року може потягнути ще на додаткових 3 млрд. грн. Крім того, Кабмін підняв стипендії для студентів, які навчаються за державним замовленням, у середньому до 530 грн. (хоч це є абсолютно несправедливим відносно тих студентів, які оплачують своє навчання самотужки, і, як відомо, стипендії з Державного бюджету не отримують). При цьому прем’єр-міністр обіцяє, що будуть і подальші викиди соціальних грошей в економіку України.

 

Юлія Тимошенко у своєму зверненні до українського народу від 3 вересня відрапортувала, що Уряд досяг космічних результатів по покращенню економічної ситуації в Україні. Зокрема, вона  заявила: „Я хочу просто повідомити вам, що ми за останні 8 місяців тримаємо один з найвищих показників економічного зростання серед інших країн”. Але подібні висновки не відповідають реальній економічній ситуації в Україні. Чомусь Ю.Тимошенко замовчує той факт, що інфляція за 8 місяців 2008 року, навіть за офіційними даними, знаходиться на рівні 15 відсотків. Якимось чином Держкомстату вдалось вичавити з себе цифру, що інфляція в серпні зменшилась на 0,1%. Як відомо, є три види брехні: напівбрехня, нахабна брехня та статистика. У нашому випадку ми маємо справу саме з останнім її видом. Зрозуміло, що ніякого зменшення споживчих цін у серпні не відбувалось. Інша річ, що зростання цін зменшилось порівняно з попередніми місяцями. Але треба розуміти, що це лишень затишшя перед осінньо-зимовою „бурею”.

 

Усі дії Кабміну були націлені на те, щоб у липні-серпні 2008 року продовжувати створювати умови для пришвидшеного збагачення своєї кланово-корпоративної групи. Адже не секрет, що навколо Юлії Володимирівни знаходиться найбільша кількість мільйонерів. Достатньо назвати такі імена, як Тігіпко, Гайдук, Тарута, брати Буряки, Жеваго, Васадзе, Губський, Хорошковський… Зрозуміло, що саме ці люди найбільше заробляють від нових віртуальних грошей, які вприскуються Урядом у видаткову частину Державного бюджету. Однак  будемо реалістами, реально зароблених державою коштів значно менше, ніж тих, що зараз виділені на видатки. Отже, в липні-серпні Кабмін спрямував у систему розподілу та споживання України щонайменше 7 млрд. грн. додаткових коштів.

 

Що ж нас чекає восени? А восени для українського народу настане тяжка розплата за популістську політику лідера БЮТ та її Уряду.

По-перше, інфляція остаточно не подолана. У річному вимірі вона складе 34–36 відсотків. Це означає, що ціни на товари споживчого кошика восени значно зростуть.

По-друге, спостерігається серйозна депресія цілої низки галузей, а саме будівництва, галузі будівельних матеріалів, хімічної галузі, нафтопереробки та інших.

По-третє, Ю.Тимошенко замість того, щоб зменшувати дефіцит Державного бюджету, який сягає понад 20 млрд. грн., додатковими липнево-серпневими витратами цей дефіцит лише збільшує .

По-четверте, залишається проваленою урядова програма приватизації. А це додаткова дірка у Державному бюджеті, яка складає понад 10 млрд. грн.

По-п’яте, перед Кабміном наприкінці року постане велика проблема щодо обслуговування зовнішнього боргу України і пошуку коштів на виплату відсотків по ньому. Як відомо, Уряд не зібрав відповідні суми, щоб здійснити виплати по обслуговуванню зовнішніх боргів за єврооблігаціями.

По-шосте, вже сьогодні необхідно говорити, що в дуже складній ситуації опинився НАК „Нафтогаз України”. У 2009 році ця державна компанія мусить виплатити борги в сумі 2 млрд. дол. США, набрані його колишніми керівниками Івченком та Бойком. Але чи має сьогодні Уряд для цього кошти? Крім того, необхідно враховувати, що більшість боргів НАК „Нафтогаз України” вже скуплені підставними російськими структурами, які контролює РАО Газпром.

І це далеко не весь список проблем, які Кабінет Міністрів має розв’язати першочергово. Але натомість Юлія Тимошенко накопичені в Державному бюджеті кошти витрачає на соціальні популістські програми, роздаючи гроші направо і наліво для досягнення популярності серед потенційних виборців. Глибинні реформи не проводяться, основа для економічного зростання в майбутніх періодах не закладається.

 

Тому необхідно, щоб представники інтелігенції, всі політично свідомі,  патріотичні сили України були дуже уважні до дій Ю.Тимошенко та її кланово-корпоративної групи. Їх сьогоднішні кроки можуть виявитися фатально небезпечними для національних інтересів України і можуть призвести до невиправних наслідків, а саме – політико-економічного колапсу у країні. На жаль, поки що ми бачимо, що більшість експертів займають або нейтральну позицію, або співають осанну політиці лідера БЮТ. Так само поводить себе і більша частина засобів масової інформації. Громадяни України повинні усвідомити ризики, які несе політика Юлії Тимошенко, щоб потім не сталося так, як у відомому українському прислів’ї: „Танцювали, веселились – підрахували, просльозились”.

2 вересня 2008 року відкрилась третя сесія Верховної Ради України VI скликання. Як ми і прогнозували, вона ввела в дію механізм розпаду правлячої коаліції та ознаменувала перехід її розпаду зі стану де-факто у стан де-юре. У такій ситуації все більш реальною виглядає перспектива дострокових виборів до Верховної Ради України та Президента України.  

До того ж поглиблюються протиріччя між Президентом та Прем’єром щодо зовнішньополітичного курсу розвитку держави. Очевидним є те, що Юлія Тимошенко та її політична сила орієнтовані на стратегічну геополітичну співпрацю з Росією. У той же час, Віктор Ющенко та партія „Наша Україна” зберігають відданість геополітичному розвитку України як євроатлантичної держави та виступають за якнайшвидший вступ України до НАТО. 

Особливо рельєфно це протиріччя проявилося через агресію Росії проти Грузії, результатом якої стало фактичне розчленування території Грузинської держави. Безперечно, Україна, дотримуючись Статуту ООН, враховуючи Договір про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Україною і Республікою Грузія, який був ратифікований українським парламентом у лютому 1994 року, не може зайняти іншої позиції, ніж безумовна підтримка Грузії у даному конфлікті. 

В.Ющенко і партія „Наша Україна” стоять на позиції жорсткого осуду Росії як агресора, тоді як Ю.Тимошенко та блок її імені займають у цьому питанні дуже обережну позицію, яка за своєю суттю є промосковською. 

Сьогодні в українському політикумі головне питання полягає в тому, коли піде у відставку Уряд Юлії Тимошенко і чи наважиться Прем’єр на спробу імпічменту Президента В.Ющенка, заручившись підтримкою Партії регіонів та КПУ. 

Ситуацію підігріло й те, що конфлікт між лідером Партії регіонів Віктором Януковичем та Секретарем РНБО Раїсою Богатирьовою, другою за політичним впливом людиною у ПР, перейшов у відкриту фазу. Нещодавно Раїса Василівна критично прокоментувала заяву лідера своєї партії Віктора Януковича щодо російсько-грузинської війни, за що була позбавлена партійного квитка. Можна стверджувати, що Віктор Янукович і його група свідомо пішли на цю провокацію проти Р.Богатирьової, метою якої є послаблення позицій її групи у Партії регіонів. Поза сумнівом, Раїсі Богатирьовій, як потенційному політичному лідеру загальнодержавного масштабу, варто якнайшвидше розпочати системну і жорстку публічну критику Віктора Януковича та його групи, які узурпували владу в партії та перетворюють її, по суті, в більшовицьке-бандитське угруповання. Потрібно зробити все можливе, щоб процес селекції та розмежування в Партії регіонів переріс у її природний розпад. Очевидно, що найбільш здорова частина ПР, яка дотримується соціально-ліберальної доктрини, повинна вступити в партію Єдиний Центр і, як ми зазначали раніше, Раїса Василівна має очолити цю політичну силу. Водночас Єдиний Центр повинен чітко стати на ідеологічно-доктринальні засади соціального лібералізму.  

Зрозуміло, що за такої недолугої та неефективної Верховної Ради і такого бездарного Уряду під головуванням Юлії Тимошенко не залишається нічого іншого для порятунку України, як проведення дострокових виборів до Верховної Ради наприкінці 2008 року. На наш погляд, якісно змінити політичну ситуацію вони зможуть лише в тому разі, коли будуть проведені за відкритими партійними списками, для чого необхідно внести зміни до Закону України „Про вибори народних депутатів України”. Крім того, щоб докорінно змінити склад політичної еліти, яка сьогодні знаходиться при владі, позачергові вибори до Верховної Ради України потрібно провести не пізніше першої половини грудня 2008 року. Саме такі вибори дозволять зламати хребет клановим фінансово-політичним групам, які узурпували всю владу в Україні. Лише ці кроки в умовах жорсткої агресивної позиції Росії в усіх сферах проти України, невизначеної підтримки з боку західних країн і потужних дій п’ятої, промосковської колони всередині нашої держави дадуть змогу Україні здійснити реальні економічні й політичні реформи. 

І останнє. Щоб запустити в дію механізм дострокових виборів до Верховної Ради України за відкритими списками, потрібно негайно усунути з посади Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко. Кожен день її перебування на цій посаді несе реальну загрозу геоекономічному та геополітичному існуванню України.

 Тема цін на пальне постійно знаходиться у центрі уваги уряду, секретаріату Президента, енерготрейдерів, фінансистів, експертів та пересічних громадян. З одного боку, така увага обумовлена тим, що ціни на пальне впливають на цінові матриці всіх інших товарів, оскільки вона є їх органічною складовою і від її динаміки залежить ціна на всі товари, які виробляються і реалізуються в Україні. З другого боку – це політична тема, оскільки ті, хто сьогодні при владі в уряді, хочуть продемонструвати, що вони стабілізували ціни на пальне,  а ті, хто в опозиції, хочуть показати, що уряд не досяг жодних результатів у стабілізації цін, тим паче, їх зменшення. Хотілося б висловити і свою експертну позицію стосовно нинішньої цінової ситуації на пальне в Україні.

     По-перше, на сьогоднішній день ціна на бензин марок А-95 та А-98, а також на дизельне паливо фактично досягла своєї реальної ринкової межі. Ціна на ці види пального в Україні коливається в межах 1 євро. Важливо зазначити, що такий параметр ціни на пальне в Україні органічно корелюється з їх рівнем у посткомуністичних країнах.

     По-друге, в рамках існуючої світової ціни на нафту ціна на бензин в Україні не може бути вищою. Це означає, що вона сформована на базі об’єктивно діючого закону вартості. Правильним буде твердження, що ціна досягла свого реального рівня.

     По-третє, певне зменшення ціни на пальне наприкінці серпня обумовлено завершенням основних сільськогосподарських робіт, зменшенням потоку туристів і відпочиваючих, поверненням людей до роботи, стабілізацією курсу гривні до вільноконвертованих валют, суттєвим уповільненням темпів інфляції в липні-серпні 2008 року.

     Важливими міжнародними факторами, які вплинули на ціну палива в Україні, є:

• послаблення євро до долара, що призвело до зменшення ціни на нафту в американських доларах;
• тенденції, що проявились у світовій економічній кон’юнктурі до Кавказької війни (серпень ц.р.).

     У цьому полягають об’єктивні причини стабілізації ціни на пальне в Україні у 2008 році. Тому неправильним є висновок про те, що здешевлення пального є заслугою уряду Тимошенко.

     Водночас, потрібно відзначити, що уряд Тимошенко досі не має реально розробленої стратегічної економічної політики, тому не слід очікувати подальшого зменшення ціни на пальне. Особливо з огляду на те, що частка імпортних нафтопродуктів в Україні буде збільшуватись, оскільки на українських заводах зменшуються обсяги переробки нафти. Останнє обумовлено зменшенням поставок нафти в лютому-липні 2008 року на 30% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Уряд до цього часу не створив стратегічних резервів нафти і нафтопродуктів, а тому він буде неспроможний впливати на кон’юнктурні коливання ціни на пальне.

     До того ж треба враховувати, що агресія проти Грузії дала можливість Росії взяти під контроль поставки каспійської нафти на світові ринки. Як відомо, компанія Shell, яка видобуває нафту на Каспійському морі, припинила її транспортування залізничним транспортом через територію Грузії. Росія довела, що може контролювати нафтогони Баку – Джейхан та Баку – Супса (Поті). Одним із наслідків Кавказької війни стало подорожчання нафти на світових ринках. Сьогодні ф’ючерсні контракти укладаються за ціною від 116 до 119 дол. за барель. Таке підвищення цін на нафту відповідно призведе до подорожчання пального як у світі, так і в Україні.

     Таким чином, можемо говорити про те, що нинішня стабілізація цін на пальне в Україні і навіть його невелике здешевлення обумовлено не діями Ю. Тимошенко та очолюваного нею уряду, а кон’юнктурними внутрішніми та зовнішніми причинами, на які Тимошенко не має жодного впливу.

Війна, яка точиться між Прем’єр-міністром Ю.Тимошенко і Президентом України В.Ющенком, засвідчує, що український політикум вичерпав усі можливості компромісів та переговорів. Для подальшого руху держави необхідно здійснити переформатизацію політичного простору в Україні. Багато хто з провідних політичних аналітиків каже, що вже восени цього року повинна відбутися відставка нинішнього Прем’єр-міністра України. Це дуже вірогідно, оскільки Ю.Тимошенко не має сьогодні легітимних підстав для того, щоб очолювати Уряд. Кабмін не має підтримки більшості депутатів у Верховній Раді. ВРУ не затвердила програму дій Уряду. Ю.Тимошенко не змогла затвердити нову редакцію Державного бюджету на 2008 рік.

Необхідно додати, що такого нефахового Уряду, як той, що очолює Ю.Тимошенко, Україна ще не бачила. Більшість міністрів Кабміну є не компетентними й нездатними здійснювати реформи в Україні. Тимошенко як  Прем’єр-міністр України виявилася не ефективною і довела, що не може керувати таким складним механізмом, як Кабмін. Цілком зрозуміло, що перехід Ю.Тимошенко в опозицію нічого не змінить, понад те – посилить політичне протистояння і війну в Україні. Не зміниться ситуація і в разі дострокових виборів до Верховної Ради, які можуть відбутися на початку грудня 2008 року, якщо вони будуть проводитися за старим принципом, а саме за принципом закритих партійних списків.

Аби вийти із такої ситуації, необхідно щоб Верховна Рада України VI скликання перед своєю політичною смертю зробила один важливий крок, а саме: внесла зміни до Закону України „Про вибори в Україні”, а також до Закону про вибори до місцевих рад і запровадила принцип відкритих виборчих списків. Його механізм треба негайно обговорити широким загалом, на експертних круглих столах, конференціях із залученням найкращих експертів із посткомуністичних країн, особливо представників Вишеградської четвірки та країн Балтії. Необхідно дозволити позапартійним організаціям формувати на місцевих виборах передвиборчі блоки. Такі рішення суттєво змінять політичну ситуацію в Україні на краще.

Позитиви будуть наступні:

По-перше, буде розламана корупційна схема лідерів фінансово-корпоративних кланових груп і тих бізнесменів, які дають гроші сьогоднішнім політикам для того, щоб бути депутатами ВРУ.

По-друге, буде розмежований бізнес і політика. Бізнесмени будуть займатись бізнесом, а політики – політичною роботою.

По-третє, з’являться справжні політичні та ідеологічні партії, і до їх керівництва прийдуть реальні політичні лідери, які здобудуть перемогу в округах.

По-четверте, в парламенті буде представлено багато професіоналів, які не будуть слухняними ляльками партійних політичних корумпованих ватажків, а будуть реальними політиками, які перемогли у жорсткій конкурентній боротьбі.

По-п’яте, в Україні почнеться формування політичного класу.

По-шосте, буде розірване мертве коло, коли б’ються за монопольну владу лідери чотирьох фінансово-корпоративних кланово-олігархічних груп (Ющенко, Тимошенко, Янукович, Литвин).

Тоді Україна має шанс стати на шлях європейської повноцінної демократії та глибоких економічних трансформацій і почати будувати модель народного капіталізму.

Ю. Тимошенко добре усвідомлює, що їй дуже важко буде одночасно перебувати на гребені електоральної підтримки і очолювати Кабінет міністрів, щоб дочекатися на посаді Прем’єра початку офіційної президентської кампанії. Вона зараз має пройти між Сциллою і Харибдою: з одного боку, якнайдовше зберігати посаду Прем’єра, щоб члени її фінансово-корпоративної групи (ФКГ) мали доступ до всіх ресурсів, включно з держбюджетом і такими „ласими” шматками, як митниця, податкова, Комітет з державних ресурсів, міністерства фінансів, транспорту та ін., однак з другого боку вона розуміє, що чимдалі їй усе складніше буде обіймати свою посаду, оскільки економічна політика Уряду є надзвичайно нефаховою, він не має ані своєї більшості, ані програми діяльності, і не зміг сформувати навіть функціональний Державний бюджет. Таким чином, мета Ю. Тимошенко – змусити Президента відправити її у відставку, виступити в ролі ображеної і, наче з трампліна, увійти в фазу президентської гонки і перемогти, усунувши ФКГ Ющенка.

     Очевидно, Ю. Тимошенко розуміє, на скільки складно буде пережити такий ще довгий період до президентської кампанії, і тому їй потрібна перемога вже сьогодні. Для цього вона має дискредитувати В. Ющенка і спровокувати потужну політичну кризу або морально-етичний конфлікт, який би призвів або до добровільної відставки Президента, або до такого загострення ситуації в державі, коли Ю. Тимошенко одержала б надзвичайні повноваження, і таким чином змогла би посунути Ющенка та його групу. Вона не може чекати, як і прокучмівські сили, що неявно підтримують її і хочуть повернутися на посади. Ці сили спільно з Росією згодні піти на стратегічний союз з Тимошенко, щоб усунути Ющенка, не чекаючи офіційних виборів.

     Тому зникнення Ю. Тимошенко, її проведення, поза сумнівом, якихось таємних переговорів і з росіянами, і з кучмістами направлене лише на одне: відсторонення В. Ющенка від влади вже зараз, проведення дострокових виборів чи встановлення надзвичайного стану і прихід до влади. Така головна мета Тимошенко і її команди. Вважається, що її харизми буде достатньо.

     Це і є головним лейтмотивом конфлікту, який нині набирає обертів між Ю. Тимошенко та В. Ющенком. Поза сумнівом, загострення відносин між цими двома стане ще сильнішим.

Наприкінці другої декади серпня 2008 року між В. Ющенком і Ю. Тимошенко та їх групами розпочався якісно новий етап психічно-інформаційної війни. Якщо раніше вони та члени їх команд звинувачували один одного в тому, що ті чи інші особи заважають комусь працювати (Президент говорив про неефективну роботу прем’єрки, а її представники про те, що це президент заважає Уряду), то тепер від Секретаріату Президента ми почули нову формулу, а саме: Прем’єр-міністр зрадила національні інтереси України, перейшла на бік Росії і, спираючись на РФ, почала готуватися до наступної президентської кампанії. Було заявлено, що з цією метою в Москві створено т.зв. „Комітет-2010”, роботу якого координує Віктор Медведчук, а учасниками є різні близькі до Л. Кучми та В. Медведчука люди. Звинувачення було ще більше поглиблене тим, що президентська група висловила думку про проведення Ю. Тимошенко переговорів із таємним штабом під час її відпустки на о. Сардинія, і буцім вона навіть викликала туди Л. Кучму. Зрозуміло, що Президент не міг цього терпіти і терміново відкликав Прем’єр-міністра з відпустки.

     Ю. Тимошенко мала дати гідну відсіч таким атакам з боку президентського оточення, і вона, як завжди, зробила це дуже тонко та філігранно, сказавши, що взагалі не знає, про що йде мова. Вона не відпочивала в Сардинії або іншому місці, не вела переговорів і не створювала жодних штабів і комітетів для проведення передвиборчої президентської кампанії. Проте, незважаючи на всю цю завісу зі слів, треба спробувати здійснити реальний аналіз ситуації. На мою думку, він є наступним...

Читати далi

Нарешті Росія скинула з себе маску миротворця й показала свою істинну хижацьку природу імперської шовіністичної великодержавної країни. Весь світ побачив, що Росія за своєю суттю є імперією, яка в будь-який момент готова до експансії, агресії, військового нападу та захоплення чужих територій. Вторгнення в Грузію вкотре засвідчило:

По-перше, з Росією неможливо будувати взаємні відносини на рівноправних партнерських засадах.

По-друге, російський бліцкриг підтвердив, що метою Кремля є знищення незалежної, непідконтрольної йому влади в Грузії.

По-третє, в наслідок цієї військової операції Росії вдалося відрізати два ласих шматки від території Грузії – Абхазію та Південну Осетію, встановивши на їх територіях своє правління.

По-четверте, бліцкриг був не випадковістю, а завчасно підготовленою багатоплановою операцією. Зокрема про це свідчить той факт, що мешканці Південної Осетії, які виявили бажання, отримали громадянство РФ. Це дало змогу Росії обґрунтувати своє вторгнення в Грузію. Подібна ситуація спостерігається й в Абхазії, де Росія утворила з місцевого населення ядро збройних сил. Саме за допомогою абхазьких військових формувань Росія захопила Кодорську ущелину, завдавши таким чином суттєвого удару територіальній цілісності Грузії.

По-п’яте, в результаті військової операції Росія розгромила грузинську армію та її військові бази.  

По-шосте, Росія завдала серйозного удару політичному авторитету президента Грузії М.Саакашвілі, який продемонстрував нефаховість та авантюризм.

По-сьоме, війна з Грузією показала, що Росія проводить політику подвійних стандартів. З одного боку вже понад 10 років Москва здійснює геноцид стосовно народу Ічкерії (Чечні), в наслідок якого загинули десятки тисяч людей. Як відомо, народ Ічкерії (Чечні) висловив бажання вийти зі складу Російської Федерації й будувати незалежну державу. Однак Росія не дозволила цього зробити і „вогнем та мечем” покарала Ічкерію (Чечню) за спробу відділитися від Метрополії. Варто зазначити, що сепаратистські тенденції також рельєфно виражені в таких російських автономіях, як Татарстан, Якутія та Тува. Росія дуже жорстко виступає проти будь-яких проявів сепаратизму на своїй території. З другого боку Російська Федерація не дозволяє Грузії обстоювати свою територіальну цілісність. Як відомо, ні Абхазія, ні Південна Осетія не мають правових підстав відокремлюватися від Грузії, оскільки нинішній територіальний устрій Європи та й цілого світу був закріплений після Другої Світової війни. Після розпаду Радянського Союзу була прийнята Біловезька угода, яка зафіксувала механізм роз’єднання та територіальні кордони кожної з колишніх радянських республік. Таким чином, розв’язання конфлікту в Абхазії та Південній Осетії – це внутрішня справа Грузії. Водночас зрозуміло, що й Грузія не має права використовувати військові методи проти народів Абхазії та Південної Осетії.

 

З огляду на вищевикладене ситуація, що склалася, для грузинської влади невтішна:

1) Грузія виявилась суттєво послабленою у військовому, політичному та економічному плані.

2) Грузинська держава втратила контроль над Абхазією та Південною Осетією.

3) Російська Федерація будь-якими засобами перешкоджатиме вступу Грузії до Північноатлантичного альянсу.

4) У Грузії розгорнеться гостра внутрішньополітична криза, в центрі якої опиниться М.Саакашвілі, оскільки саме на ньому лежатиме вся провина за поразку.

Що ж до України, то вона має засвоїти певні уроки.

По-перше, Росія є відкритим системним геополітичним та геоекономічним ворогом України. За будь-якої нагоди Москва може напасти на нашу державу, щоб перетворити її на свій неоколоніальний додаток.

 По-друге, напад на Грузію – прелюдія агресії проти України. Нашими слабкими місцями є Севастополь, Кримський півострів та Закарпаття. Саме в цих українських регіонах Росія посилюватиме сепаратистські тенденції.

 По-третє, Україна повинна всіляко підтримувати Грузію відповідно до підписаного між нашими державами Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (ратифікований Постановою ВР N4021-12 від 24.02.94 р.).

 По-четверте, необхідно будь-яким чином домагатися якомога швидшого виводу Чорноморського флоту РФ з території України.

 По-п’яте, для України вкрай важливо створити повноцінний, добре оснащений технічно кордон з Російською Федерацією і запровадити візовий режим для перетину українсько-російського кордону.

 По-шосте, потрібно виявити, яка кількість громадян України, що мешкають у Криму та Севастополі, мають російські паспорти. Можна висловити припущення, що це сотні тисяч людей.

 По-сьоме, варто пам’ятати, що в нашій країні наявна дуже потужна проросійська п’ята колона, дії якої орієнтовані на те, щоб зробити Україну частиною Російської імперії.

 Що ж до Росії, то цю державу необхідно позбавити статусу військового миротворця на території Абхазії та Південної Осетії. Важливо також, що Грузія прийняла рішення про вихід з СНД. Україна в свою чергу повинна вимагати проведення засідання Глав держав СНД та поставити дуже жорсткі умови, щоб Росія припинила будь-яке втручання у справи Грузії. Наша держава має заявити, що у випадку агресивних дій РФ на будь-якій частині пострадянського простору, Україна застосує проти Росії економічну блокаду, зокрема припинить пропуск всіх вантажів і транзит російського газу, що експортується в західні країни, через нашу територію.

 

Цього тижня знову втішила Юлія Тимошенко, яка привселюдно проголосила, що в Україні у липні 2008 року розпочалася дефляція. Більшої нісенітниці годі й вигадати! Всі громадяни України протягом липня, до речі, як і у попередні місці 2008 року, дуже добре відчули на своїх гаманцях, що ніякого зниження цін не відбулося. Не кажучи вже про розрекламовану Юлією Володимирівною дефляцію. Навпаки, відбувається подальше подорожчання товарів.

 

Що ж до заяв Тимошенко, то вони дуже схожі на твердження ватажків комуністичної доби Ульянова (бандитське прізвисько Ленін), Джугашвілі (бандитське прізвисько Сталін), Хрущова та Брежнєва про те, що жити стає все краще та веселіше і вже найближчим часом ми побудуємо комунізм. А більшість „хомосоветікусів” вірили цьому й чекали „комуністичної манни” з неба. Фактично в Україні розпочалася нова редакція комуністичної доби. А Юлія Володимирівна схожа на комуністичних лідерів, коли розповідає про дефляцію й роздає вказівки головам обласних державних адміністрацій щодо зниження цін. Ще й закликає всіх повторювати як мантру, що ціни постійно падатимуть.

 

Однак, об’єктивні економічні закони неможливо відмінити. Ніякого здешевлення, а тим паче дефляції в Україні не відбувається. До речі, дефляція – таке саме негативне явище, як й інфляція. Як відомо, під час інфляції страждають гаманці пересічних споживачів, а під час дефляції уповільнюється процес розширеного відтворення і фактично застигає функція капіталотворення. Провідні українські економісти неодноразово попереджали, а події липня вкотре довели, що уповільнення росту цін не є наслідком якихось реформаторських, а тим паче трансформаційних, дій Уряду в економічній політиці. Це наслідок стагнації цілої низки галузей економіки України, а також фінансових негараздів, зокрема дефіциту зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

 

Отже, які висновки можна зробити?

По-перше, у липні 2008 року не відбулося зниження цін.

По-друге, вислови Ю.Тимошенко свідчать про ревіталізацію в Україні ватажка комуністичного типу, такого собі симбіозу Сталіна, Хрущова та Брежнєва.

По-третє, замість переможних реляцій і гучних заяв про свої тотальні перемоги Юлії Володимирівні варто звернути увагу на повсякденні потреби пересічних українських громадян. Пані Тимошенко та її команді необхідно розпродати їх маєтки, престижні іноземні автомобілі, коштовності та модний дорогий гардероб, повернути українському народові привласненні за безцінь підприємства та інші багатства, які йому належали. А натомість пересісти до громадського транспорту й купувати продукти та одяг на ринках, з яких харчуються та одягаються десятки мільйонів українців. Ось тоді у Ю.Тимошенко є шанс наблизитися до розуміння реальної дійсності, якою живе понад 90% українських громадян. Сутність цієї дійсності – повсякденна нужденність, жебрацтво, ницість і безправ’я. Одними з тих, хто довів переважну більшість українців до такого стану, є зокрема і Ю.Тимошенко та її команда.

 

Нарештi вирвався у вiдпустку. Зустрiнемось за недiлю!

На котором я высказался, в частности, по поводу удешевления жилья.
 

Нові реалії газового ціноутворення

     В 2009 році на Україну очікують нові випробування у сфері забезпечення енергоносіями і підтримання своєї енергетичної безпеки. Це стало зрозуміло після візиту в Україну голови російського Газпрому Олексія Міллера. Переговори прем’єр-міністра та інших українських посадовців із керівництвом Газпрому врешті, звелося до одного результату: Росія застосовуватиме нову формулу визначення ціни на газ для України з 2009 р. Ці розрахунки базуватимуться на ціні нафти протягом остатніх трьох місяців із певними елементами кореляції. Міллер назвав базову ціну газу для України на наступний рік: 315 дол. за 1000 кубометрів газу, який постачатиметься в Україну. Всі розрахунки пані Тимошенко і її запевнення про те, що майбутня ціна ще коригуватиметься, і ще не проведено переговори з постачальниками газу з Туркменії, Узбекистану та Казахстану не витримують жодної критики оскільки відомо, що ці азіатські країни цілком координують свою газову політику з Росією і де-факто передали право здійснювати газове ціноутворення в руки Росгазпрому. Тим паче, жодна з вищеназваних країн не буде відмовлятися від можливості одержати якомога вищі доходи від експорту свого газу. Тому можна впевнено стверджувати: газ, який Україна імпортуватиме з Росії, незалежно від його походження, не буде коштувати менше, ніж 315 дол. за 1000 кубометрів. Необхідно сказати, що такий розвиток подій передбачався фаховими українськими експертами, адже Росія відстоює свої національні інтереси і більше не йтиме на жодні поступки Україні. Власне кажучи, Україні і не потрібні ці поступки, тому що вони завжди надто дорого нам коштували, а результатами цих поступок (зокрема, нижчої ціни на газ) користувався не український народ, а правлячі фінансово-корпоративні групи. Так було за часів Л. Кучми і продовжується за президентства В. Ющенка.

     Що ж Українська держава може протиставити високій ціні російського газу?

     1. Головним нашим важелем впливу в перемовинах як з Росією, так і з Західною Європою, має стати тверда позиція України щодо ціни на транзит газу, що видобувається на російській території і який купують західноєвропейські країни (Німеччина, Франція, Австрія, Італія та Іспанія). Щорічно територією України в Західну Європу транспортується від 120 до 130 млрд. кубометрів газу. Це 80% від усього газу, який Росія експортує в країни ЄС. Як відомо, існує загальноєвропейська ціна транзиту газу, і вона достатньо прозора: від 4 до 6 євро за 1000 кубів на 100 км. Україна сьогодні бере за транзит газу (і то не в грошовій формі) 1,65 долара. Коли російського газ коштував 40 доларів за 1000 кубометрів, ціна транзиту складала 1,06 долара. Оскільки ця ціна зросла до 400 (для Польщі) і навіть до 500 доларів за 1000 кубометрів для західноєвропейських держав, то, відповідно, у стільки ж разів має зрости і ціна транзиту за 1000 кубів на 100 км. Отже, Україна повинна брати мінімум 6 євро з власників газу (а ними є західноєвропейські країни, що купили газ у Росії) за його транзит українською територією. Це буде справедливо і відповідатиме всім вимогам Світової організації торгівлі та європейським стандартам. Також слід підняти до європейського рівня наші розцінки на закачування, збереження і викачування газу з наших газосховищ. На сьогоднішній день ми дозволяємо використовувати свою унікальну систему газосховищ за безцінь різним фірмам і „фірмочкам”, цілковито порушуючи інтереси української національної безпеки і живлячи корупційну систему.

     2. Необхідно терміново встановити відповідні вимірювальні пристрої на наших західному і східному кордонах (з Росією. Словаччиною, Польщею, Угорщиною), а також на газоперекачувальних станціях, які б відповідали європейським стандартам і чітко показували, яка кількість газу заходить в Україну для транзиту, і скільки виходить за межі України.

     3. Слід також навести лад у секторі внутрішнього видобутку газу – повернути в народну власність усі газові свердловини, які режим Л. Кучми та нинішня влада пороздавали різним структурам, за якими стоять народні депутати України та інші представники системи бандократії. Газові родовища є власністю і надбанням українського народу, і вони повинні служити українській громаді.

     Висновки:

     По-перше, в результаті підняття ціни транзиту й суміжних послуг Україна одержить додаткові мільярди доларів, що дозволить їй сплачувати нову ціну за російський газ і модернізувати свою газотранспортну систему.

      По-друге, В результаті реалізації комплексу вищезапропонованих заходів Україна зможе, нарешті, вирішити ключові проблеми своєї газової безпеки. Це може зробити Юлія Тимошенко та її Уряд, якщо вона матиме для цього волю і захоче не лише на словах, а й на ділі боротися з корупцією та хабарництвом – спадком режиму Л. Кучми. Власне кажучи, діяльність прем’єрки у царині газової енергетики засвідчить щирість її слів намірів або їх неправдивість.

         До України приїхав вселенський патріарх Варфоломій I на запрошення Президента України Віктора Ющенка. Візит приурочений до 1020-ї річниці хрещення України-Русі. Поза сумнівом, це непересічна подія, і вона заслуговує на величезну увагу. Вже тепер можна підбити певні підсумки.



     По-перше, візит Варфоломія в Україну, який має посприяти єднанню українського православ’я, таки відбувся. «Ми прибули сюди, щоб помолитися разом з вами за об’єднання усіх православних християн України в єдину церкву – церкву вашого народу, церкву вашої країни», – сказав Варфоломій I, додавши, що члени його делегації є тими, “хто прагне єдності і свободи”. А отже, патріарх приїхав помолитися за нашу церкву. Це свідчення того, що всесвітнє православ’я (зрозуміло, окрім московського патріарха) налаштоване на те, що незалежна Україна повинна мати свою повноправну кафолічну єдину соборну православну церкву.

     Створення такої єдиної церкви справді відповідає всім православним канонам і положенням усіх Вселенських православних соборів. Фактично Варфоломій проголосив початок об’єднання різних гілок православ’я в Україні, і він буде це вітати й підтримувати.

     По-друге, важливим сигналом є те, що Варфоломій подякував Московському патріарху Олексію і сказав, що вони будуть зустрічатися і разом молитися на землі України як частини всесвітньої православної території („ВАРФОЛОМІЙ I подякував за запрошення відвідати Україну В. ЮЩЕНКУ, а також Патріарху Московському АЛЕКСІЮ II за можливість разом відсвяткувати 1020-річчя хрещення Київської Русі.”

     По-третє, Варфоломій спільно з Митрополитом України Володимиром (Сободаном) та Президентом В. Ющенком здійснив молебень в Києво-Печерській Лаврі. Це безпрецедентна подія, і вона означає, що Вселенський патріарх визнає Українську православну церкву на чолі з митрополитом Володимиром як повноправну і можливу базу для об’єднання всіх православних церков.

     По-четверте, в візиті Варфоломія відсутнє спільне моління із Автокефальною церквою, Греко-католицькою, чи з Патріархом Української православної церкви Київського патріархату Філаретом. Це серйозний показник того, що патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський, Єрусалимський – чотирьох перших православних церков – не хочуть іти на спільну молитву, а отже, на визнання інших гілок православ’я в Україні. Таким чином, необхідно шукати такий механізм формування єдиної української помісної православної соборної церкви, який би задовольнив усіх.



     Висновки:

     1. Поза сумнівом, процес становлення єдиної української помісної православної соборної церкви розпочався. Але не так, як передбачалося лідерами православних церков і держави в Україні. На мою думку, найбільш спокійним та еволюційним шляхом відновлення єдиної церкви може бути повернення до статусу Української православної церкви, який вона мала до 1686 року, коли н6аша метрополія шляхом продажу була перепідпорядкована від Константинопольської патріархії Московській. Як відомо, цей акт був засуджений, оголошений симонією та визнаний недійсним, тому Україна є канонічною територією Константинопольської патріархії. Отже, слід відновити статус України як канонічної території Константинопольської патріархії.

     2. Необхідно організувати в Києві резиденцію Вселенського патріарха і створити для нього подвор’є.

     3. Сьогодні є всі можливості для того, щоб саме Київ став новим центром вселенського православ’я і прийняв у себе Вселенський патріарший престол. Це буде найкращим виходом з ситуації. Отже, патріарх Варфоломій повинен отримати тут всі можливості для своєї церковної діяльності. І в цьому йому має допомогти Українська держава. Саме Софіївський собор (збудований по образу Константинопольського Софіївського собору) може стати резиденцією Вселенського патріарха і інших трьох патріархів – Константинопольського, Олександрійського, Антиохійського. На нашу думку, останній варіант є найбільш природним для України – спадкоємиці візантійської православної традиції, і Стамбула (Константинополя).

"Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко прогнозирует, что июль месяц будет дефляционным, в отличие от июля прошлого года..."

16 липня була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 654 ”Про підвищення пенсійного забезпечення громадян”. Нею передбачено встановлення з 1 липня 2008 року мінімальної пенсії за віком на рівні 544 грн. на місяць. У цілому реалізація цих заходів потребуватиме щомісяця додаткових витрат з боку Пенсійного фонду України у сумі 500 млн. грн. Уряд Юлії Тимошенко розраховує, що виплата по збільшенню пенсій відбудеться за рахунок зростання розмірів реальної заробітної плати.

     З нашої точки зору, така політика Уряду є недалекоглядною. Як відомо, у 2008 році чисті дотації з Держбюджету Пенсійному фонду складають понад 20 млрд. грн. із запланованих 33,6 млрд. грн. на виплату пенсій. Це означає, що Пенсійний фонд апріорі є банкрутом, який без державного фінансування не спроможний виконувати свої функціональні зобов’язання. Головне завдання Юлії Тимошенко стосовно діяльності Пенсійного фонду – зробити цю структуру хоча б не збитковою. Що натомість робить Тимошенко? Вона ще більше нарощує його фінансові зобов’язання. Але чи отримує сьогодні Пенсійний фонд такі суми коштів, щоб дозволити собі обслуговувати пенсіонерів України без дотацій? Цілком зрозуміло, що таких коштів він не має.

 

     Виникає наступне запитання: чи відбувається в Україні зростання заробітної плати у таких масштабах, які дозволили б Уряду підвищити пенсії? Справді, певне зростання спостерігалось у першому кварталі 2008 року. За даними Держкомстату, в січні-квітні 2008 року темп приросту реальної заробітної плати становив 11,9 % . Але з травня ріст реальної заробітної плати фактично зупинився і склав лише 0,9% до показника квітня. При цьому номінальна зарплата зросла лише на 2,2%. Це дає підстави стверджувати, що, починаючи з травня, тенденція є негативна. За червень Держкомстат даних не ще опублікував, хоча вже завершується липень. На нашу думку, у ІІ півріччі 2008 року відбуватиметься подальше зниження темпів приросту заробітної плати, оскільки економіка України фактично знаходиться у фазі стагнації. Вже у жовтні цього року може розгорнутись відкрита фаза економічної кризи.

     Можна наводити й інші аргументи не на користь рішення Уряду щодо підвищення пенсій. Так, за перші шість місяців 2008 року уповільнились темпи економічного зростання порівняно з 2007 роком; підвищився рівень споживчої інфляції, який за січень-червень поточного року склав 14,6%, що значно більше, ніж заплановано Урядом (9,6%), а зростання оптових цін за І півріччя наближається до 30%. Доходи від приватизації знаходяться фактично на нульовому рівні й на початок липня склали лише 306,2 млн. грн., що становить 3,4% річного плану. Дефіцит Державного бюджету за результатами року може перевищити 30 млрд. грн. Продуктивність праці не зростає. Є від’ємним сальдо зовнішнього торговельного балансу.

     Отже, можна констатувати, що жодних економічних передумов для підвищення пенсій з 1 липня не існує, однак попри це з вересня 2008 року Урядом заплановано чергове підвищення пенсій та надбавок. Такий крок є ще однією серйозною помилкою Юлії Тимошенко та її Уряду, оскільки щомісячний викид додаткових коштів на споживчий ринок на суму півмільярда гривень (а з вересня – ще більше), під якими немає реальних бюджетних доходів, вочевидь, призведе лише до нового стрибка інфляції.

     Такі дії Юлії Тимошенко та Уряду, що вона очолює, на наш погляд, можна розглядати виключно як популізм і соціальну демагогію. Не викликає сумнівів, що підвищення пенсій зроблене з метою покращення рейтингу Юлії Володимирівни перед президентськими виборами 2010 року. І це є єдиним логічним поясненням, чому Уряд прийняв постанову про підвищення пенсій. Будь-яких економічних причин, як зазначено, для цього не існує.

     Громадяни України, для яких призначене підвищення – пенсіонери з низьким рівнем доходів – отримані кошти спрямують, перш за все, на придбання продуктів харчування та предметів повсякденного вжитку. В умовах, коли Уряд не створив необхідного підприємницького середовища для збільшення товарної пропозиції та ведення бізнесу, подібні кроки можуть викликати лише додатковий тиск грошової маси на ринок споживчих товарів. У результаті ціни на них зростуть, а економічна ситуація в Україні лише погіршиться. Такий результат є найбільш очікуваним від підвищення пенсій Урядом з 1 липня, і постраждають від нього передусім пенсіонери.

15–18 липня 2008 року у Варшаві (Польща) відбулася щорічна п’ята сесія Варшавської Східноєвропейської Конференції, яка мала назву „Свобода і сила”. Захід був організований Центром Східноєвропейських досліджень Варшавського Університету. На конференції я виступив із доповіддю „Європейська економічна інтеграція України: можливості та реалії”.

Подробицi читайте у понедiлок.

Підіб’ємо деякі підсумки:

      У нинішньому форматі проект „Єдиний Центр”, сформований Віктором Балогою та Віктором Ющенком, є провальним. Він не має шансів отримати відчутну підтримку в українських громадян та набрати на виборах принаймні прохідні 3 відсотки.

      Єдиний варіант порятунку для ЄЦ – це спроба його оживити, схиливши на свій бік ліберально-опортуністичне крило Партії регіонів на чолі з Ахметовим, Колесніковим, Звягільським та Богатирьовою. Це дало б Єдиному Центру змогу долучити до кола своїх прихильників частку електорату Донбасу і Півдня України. Для цього керівники ЄЦ повинні поставити собі за мету розколоти Партію Регіонів. Якщо це їм вдасться, то Віктор Янукович буде відкинутий у маргінес, а олігархічне крило ПР приєднається до партії Віктора Балоги.

      Крім того, Єдиному Центру потрібно будь-що поглинути регіональні осередки СПУ, СДПУ(о) а потім приступити до поглинання Народної партії України Володимира Литвина. Саме електорат трьох зазначених партій і становить потенційні голоси ЄЦ. Якщо Єдиний Центр успішно зробить вищеназвані кроки, тоді у нього з’явиться примарна електоральна перспектива, якої сьогодні немає.

      Поза сумнівом, партія Єдиний Центр є на 100 відсотків штучною структурою, яку, висловлюючись медичною термінологією, „запліднили з пробірки”. І в цьому криється для неї величезна небезпека. Фінал таких недолугих структур відомий: партія Віктора Балоги може стати Франкенштейном української політики, що, напевно, відомо як керівництву партії, так і, власне, громадянам України.

      Дуже важливо, щоб в українській практиці такого роду політичні партії більше не створювались, і Єдиний Центр став останньою спробою кланово-бюрократичних сил взяти під контроль розвиток проєвропейського громадянського суспільства в Україні. Вожді кланово-олігархічних груп повинні, врешті-решт, усвідомити, що єдиним способом утворення політичної партії повинен бути шлях знизу, шлях формування первинних клітин та ідеологічної програми конкретних дій для реалізації інтересів української громади через соціал-демократичну, ліберал-демократичну або націонал-консервативну складову. Іншого шляху для незалежної демократичної України не існує.

     У суботу, 12 липня відбувся перший з’їзд партії Єдиний Центр. Спробуємо оцінити значення цієї події з точки зору можливої трансформації політичного поля України:

1. В Україні створена ще одна бюрократично-адміністративна структура, яка буде функціонувати під назвою політична партія Єдиний Центр.
2. Ця структура сформована в найгірших традиціях посткомуністичного періоду України. Вона є продовжувачем справи таких провладних бюрократичних проектів, якими були „Громада” Павла Лазаренка, СДПУ(о) Віктора Медведчука, Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Апофеозом подібної комуно-бюрократичної діяльності, як відомо, був блок Леоніда Кучми „За Єдину Україну”, що в народі дістав назву „За Єду”.

            

     Єдиний Центр – того ж поля ягода. Який може бути результат від його діяльності? Апріорі, такий самий, як і в попередників, нульовий.

3. На наш погляд, ЄЦ не має чітко визначеної ідеології. Загальновідомо, що існує три класичні ідеології: соціал-демократична, ліберальна та консервативна. Єдиний Центр не підпадає під жодну з них. Настільки розмитої політичної платформи і програми, яку затвердили на з’їзді, напевно, не мала жодна провладна українська партія.
4. Дуже слабким є і кадровий потенціал ЄЦ. Ми не бачимо там жодного відомого політика, який мав би широку підтримку населення чи принаймні користувався б повагою серед інших політичних гравців. Аналіз списків делегатів та гостей з’їзду свідчить про те, що переважна більшість з них − новачки в публічній політиці, які, з упевненістю можна сказати, не володіють високим рівнем знань у політико-економічній царині та достатньою інтелектуальною базою, щоб сформувати конкретні механізми дій, мету та план її досягнення політичними засобами для Єдиного Центру.
5. Новостворена політична сила має відкрито бюрократичну природу. Адже всі її головні керівники − члени Президії і Політради – здебільшого є заступниками голів державних обласних адміністрацій або представляють інші ланки владного апарату. Це люди, діяльність яких де факто не стосується публічної політики, і навіть понад те − які за складом своєї роботи не мають права займатись нею. Тож створення такої партії порушує поділ функцій між політичною персоною і бюрократом-адміністратором. Кадрове підґрунтя Єдиного Центру може перетворити його на виключно корпоративно-кланову структуру.
6. Не викликає сумнівів, що ЄЦ як політичний проект створений під наступні президентські вибори для підтримки Віктора Ющенка. Сьогодні він як Президент України має лише 5 відсотків підтримки населення і відповідно його шанси взяти реальну участь у виборах 2010 року є завідомо програшними. І навіть партія, створена Віктором Балогою, має дуже незначні можливості підсилити В. Ющенка як майбутнього кандидата в президенти політичним ресурсом.
7. Цілком очевидно і те, що Єдиний Центр не діятиме відкритими політичними методами. Скоріш за все, він буде використовувати фінансовий ресурс своїх засновників, представників кланово-олігархічних груп Віктора Ющенка та його родичів. У переважній більшості це люди, що зараз знаходяться при владі волею Президента чи глави його секретаріату Віктора Балоги.
8. На наш погляд, у ЄЦ закладено протиріччя між самим Ющенком та партійцями, які ввійшли в цей проект. Наприклад, в програмі партії чітко не сказано, що вона підтримує вступ України до НАТО чи приєднання до Плану дій щодо членства в цій організації. Єдиний Центр не має чіткої позиції й стосовно визнання Голодомору актом геноциду українського народу, ОУН-УПА – воюючою стороною у Другій Світовій війні. Віктор Андрійович послідовно виступає за підтримку даних кроків. Тому розмитість позиції пропрезидентської партії щодо зазначених питань не може позитивно позначитись як на рейтингу Віктора Андрійовича, так і на рейтингу ЄЦ.

Сьогодні ще більше розгортається конфлікт між Давидом Жванією та Віктором Ющенком, у який втягуються нові персони. Одні говорять про те, що оприлюднені Жванією факти відповідають дійсності, інші – що Ющенко насправді був отруєний. Спробуємо сформулювати власну версію.

 

 

По-перше, Віктор Ющенко не мав права розпочинати політично-моральну війну проти Давида Жванії та позбавляти його громадянства. Адже він був серед осіб, найближчих до Ющенка, в найбільш складні для нинішнього Президента часи. Фактично Жванія формував для Ющенка первинну фінансову базу й витягував його на верхівку правлячої піраміди. Отже, дії президента України щодо Жванії є абсолютно аморальними і не відповідають християнським принципам поведінки. А Віктор Ющенко, як відомо, позиціонує себе послідовним православним християнином. Його неадекватна реакція на заяву Жванії свідчить про те, що він не вміє володіти своїми почуттями і пам’ятає всі образи. Так може себе поводити лише манірна панночка, що схильна до істерик та екзальтації.

 

 

По-друге, що стосується Давида Жванії, то його можна зрозуміти. Адже його зрадив не просто колишній бос, а товариш і навіть друг, з яким він був у найважчі часи. Жванію знищують не тільки фінансово та політично, а й морально-психологічно. З огляду на грузинську національність Давида Жванії, йому завдають одного з найболючіших ударів – по гідності. Для людини з Кавказу – це одна з найбільших образ. Тому Жванія, що зараз загнаний Ющенком та його найближчим оточенням у глухий кут, буде битися до кінця.

 

По-третє, щодо суті питання – було чи не було отруєння В.Ющенка, – то жодних переконливих доказів того, що отруєння справді було, суспільству не відомо. Абсолютно дикунською виглядає версія про отруєння Віктора Андрійовича керівником спецслужб на дачі. Таких дилетантських дій не дозволив би собі навіть лейтенант (ні КГБ, ні СБУ). Причини того, що сталося з Ющенком, потрібно шукати в іншому.

 

Існують різні версії ушкодження організму Ющенка, які висувають як лікарі, так і політики. Це й загострення хронічних хвороб під впливом стресів, і невдале омолодження у клініці „Рудольфіннерхаус”, яке негативно вплинуло на його організм. Було б добре, якби зараз Д.Жванія розповів, на чому спеціалізується ця клініка, чи відвідував її Ющенко до свого „отруєння”, і чому саме „Рудольфіннерхаус” була обрана для його лікування після „отруєння”. Адже ця інформація є дуже важливою для наших громадян.

 

Висновок

За будь-яких обставин, було „отруєння” чи ні, або просто сталося щось з ряду причин, названих Жванією, спровокований Ющенком конфлікт є свідченням не гідної для людини поведінки. Пішовши на брутальне зіткнення зі Жванією, Ющенко сплюндрував себе морально і продемонстрував суспільству, що він вичерпав свій потенціал як демократ. Нинішньому Президенту України потрібно знайти собі нове місце в політиці. Взагалі, практика, коли президент розправляється із найближчим оточенням і людьми, що вирощували його як професіонала та політика, є абсолютно аморальною й неприйнятною для суспільства. Думаю, що скандал із Д.Жванією вбив останній цвях у мрію В.Ющенка про другий президентський термін.

Події 7-8 липня 2008 року свідчать про явну змову Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко, щоб зберегти свої високі посади. Ми бачимо, що А.Яценюк фактично зриває засідання Верховної Ради України і не дає можливості фракціям поставити на голосування питання щодо обрання заступників Голови ВРУ. Це яскраве свідчення того, що Яценюк фактично перетворюється на парламентського диктатора, що діє поза Конституцією України. Якщо він і надалі поводитиме себе таким чином, то незабаром може позбутися посади Голови Верховної Ради. Така поведінка А.Яценюка була спрогнозована нами раніше, адже ця людина переймається одним – отриманням посад і влади. Нинішнє молоде покоління „ерзац-політиків” дуже небезпечне для України. Посаду Голови Верховної Ради України має обіймати людина виважена і толерантна. На мою думку, в критичній ситуації, що склалася в українському парламенті й політикумі загалом, найкраще посаді спікера відповідає Іван Плющ.

 

Другий політичний проект може об’єднати тих хто орієнтований робити бізнес спільно з Ющенком і його командою. В цьому проекті може відбутися об’єднання різних політичних сил, які зав’язані на бізнесі та на адміністративному ресурсі. Цей проект може бути вдалим, якщо його очолить потужна харизматична особистість, яка користується підтримкою, особливо у Східних, Південних і деякою мірою у Центральних регіонах України. Також ця фігура, повинна бути здатною забрати достатньо велику частину електорату у Партії регіонів, а також залишки ліво-центриського електорату. Така постать є – це Раїса Богатирьова. Вона за всіма професійними, ментальними, світоглядними, ідеологічними ознаками, менеджерським фахом дуже підходить для виконання цього завдання. Особливо сильним стане проект, якщо до нього долучиться крило «Ахметова-Колєснікова» з Партії регіонів. ЕлектораЕлекторальний потенціал цього проекту 15-17%.

Таким чином, якщо Ющенко і його група будуть йти на вибори цими двома колонами, то вони загалом можуть набрати 20-25% голосів виборців. Отже ЄЦ + НСНУ стануть апріорі другою, а може навіть і першою по вазі політичною силою у ВРУ. Такий варіант є надзвичайно перспективним для групи Ющенка.

Для того, щоб ще більше посилити свої позиції, Ющенку необхідно піти на дострокові вибори до ВРУ в цьому році. Але перш ніж йти на цей крок, потрібно якісно змінити виборчу систему, врешті-решт привівши її до європейських стандартів, оскільки в усьому українському законодавстві, на всіх рівнях проголошено, що ми рухаємося в Європейському та Євроатлантичному напрямі.

Необхідно ввести систему відкритих списків. В такому випадку можна обирати різні підходи. Це можуть бути партійні мажоритарні округи, де кожна партія висуває свого кандидата і вибори будуть відбуватися по всім 450 округам. Або це може бути принцип відкритих списків, коли громадяни України мають право, голосуючи за ту чи іншу політичну силу, ставити в наявну в списки людину на те рейтингове місце, на яке вони вважають за потрібне. Також потрібно заборонити всілякі блоки, або підвищити прохідний  бар’єр для них до 10%.

Реалізація вищевикладеного сценарію дозволить відійти від  так званого «принципу парасольки», в якому всі олігархи ховаються під якимось розкрученим політичним ім’ям-брендом. В такому випадку буде можливість вийти на поверхню особистостям, потужним політичним фігурам, особливо з регіонів. З другого боку, лідери корпоративно-кланових груп втрачають контроль над партійним списком, а також партійно-номенклатурна бюрократія не зможе ці списки контролювати.

Якщо провести наведені вище якісні зміни, тоді групі Ющенка можна спокійно домовлятися з Ахметовим та «запускати» проект «Єдиний Центр». Таким чином зразу буде розряджена ця важка політична атмосфера, яка утворилася в нашій країні.  Вирішується головна проблема – знімається існуючий антагонізм між Ющенком і Тимошенко та їх груп. Таким чином група Ющенка отримує можливість свого політичного та фінансово-економічного збереження і отримання відповідних важелів для здійснення контролю над ситуацією. Разом з тим створюється потужна альтернатива Тимошенко в особі Богатирьової, яку зразу будуть підтримувати кілька партій різного політичного спектру.

Відбудеться еволюційна трансформація політичної ситуації в Україні без драматичних і радикальних змін і зіткнень. Будуть зняті антагоністичні протиріччя, які сьогодні в українському політикумі загостилися до неймовірних масштабів і загрожують Україні, як державі.

Конфлікт між Ющенком і Тимошенко набув такого антагонізму, що ці дві особи та їх фінансові групи вже не можуть вирішити питання про те, кому з них належить провідна роль у державі.

     Таке протистоянняпротистояння між двома особами та їх потужними командами завдає великої шкоди не тільки соціально-економічному розвитку України,  але й загрожує її національній безпеці. Традиційними шляхами вийти з цієї ситуації, на нашу думку, вже неможливо.

     Треба пошукати нестандартний вихід, може навіть парадоксальний.

 

     Головна колізія війни між Ющенком і Тимошенко – це боротьба за збереження контролю над фінансовими потоками, землею, видобутком та торгівлею газом, а також матеріальними ресурсами. І кожна з груп хоче мати цей контроль або у всякому випадку його не втратити остаточно.

     Які можуть бути виходи з цієї ситуації? Чи може Ющенко виграти президентські вибори? Поза сумнівом, що не може. Останні соціологічні дослідження показують, що за його кандидатуру як Президента може проголосувати 5-6% виборців, які візьмуть участь у голосуванні. В свою чергу, Тимошенко, за різними оцінками, отримає близько 30% голосів. Зрозуміло, що у Ющенка немає жодних шансів здолати Тимошенко і змінити баланс голосів на свою користь.

     Отже Ющенко має прийняти сам для себе рішення, що він на наступних виборах Президента не стане переможцем. Тоді мабуть потрібно боротися за чільне місце у Верховній Раді України (ВРУ). В такому випадку у Віктора Ющенка з’являться дві унікальні можливості, у разі якщо його політична сила проходить до ВРУ, тоді Ющенко може обійняти посаду Голови Верховної Ради, або сформувати свій Кабінет Міністрів. Обидві ці посади, в рамках нині діючої Конституції дають надзвичайно сильні позиції і повноваження. Таким чином, для Ющенка і його команди вирішується питання збереження відповідних важелів впливу на фінансові, матеріальні та інші потоки. Яким чином Ющенко може реалізувати цей проект?

     Для Ющенко є перспективний варіант, якщо він зберігши під своїм контролем партію «Народний Союз «Наша Україна» (НСНУ) створить ще один проект у вигляді ліберально-буржуазної партії. До речі, цей проект під контролем Балоги, власне кажучи, вже розпочався...

(далi буде)